знати. І Куремса, і король ідуть сюди знову, буде війна! А як буде війна, то я мушу бути тут, щоб дати кметям належний провід і опіку. Якщо здійсниться те, що задумую, тоді піду собі на Литву до Мендовга. Він завсіди рало прийме хороброго і не вбогого боярина. За сьогоднішню прислугу призна́ю навіть при виїзді твоє право до спадщини по Судиславі, але ти мусиш мені помогти в моєму замислі.
Боярин скінчив і з-під ока глянув на молодця, що нерішуче, дивився перед себе, не знаючи що відповісти. Те, що знав від бабки Ратибора, зовсім не годилося з тим, що почув тепер. Знав він і те, що боярин, а не громада, приятелює з татарами. Бажає бути в проводі громади, а вибирається на Литву! У цьому мусіла бути якась заковика, або стара Голубиха не оцінила якслід діяльности боярина… Але ж бо й ця діяльність…
— Боярине! — сказав. — Ти не дивуйся, що люди тікають із-під вашого ладу! Важке наше життя на рідній землі, воно й дихнути не дає людині. Всі живуть із мужицької праці, усі заздрим оком глядять на мужицькі гаразди і при першій нагоді голяком пускають багатиря королівські чи княжі орударі. Бере князь полюддя, бере піп десятину, гаразд! Ніхто не заперечить, що цих податків треба князеві й церкві. Але ось збирачі, тивуни, вирники деруть після одної шкіри, другу, третю, десяту, доки на мужицькому хребті не зітліє остання кожушина. Ба, мало того! Нераз, коли треба порятунку, свобідний
32
