Сильно схвильований вийшов Ярослав від боярина. За той час, що молодець провів у дворищі, небо протерлося, а сонце позолотило пливким золотом проміння мокре гилля дерев а озерця дощевої води на шляху. Тяжко було пішому йти селом через непрохідне болото, отже часу на міркування йому було багато.
— Ось чого забаглося старому лисові! — міркував молодець. — Ти, дурнику, побий баскака, забери його гріш, а я дома лишуся. Побєш — добре! Побють тебе — мені байдуже, моя хата з краю! Тобі небезпека, може суд, кара, пото́к[1] а мені — гріш. Я з грошем накиваю пятами, а ти із злочином лишився. Нема що казати! Хитро придумано, та тільки без мене. Ну, але я зумію дещо придумати, тільки без тебе. У мене те саме право і стільки ж сили, що й у тебе!
І справді, в цю мить могло здаватися, що це старий Судислав віджив у своєму синові, — так схожа була його стать до цього хлопця.
36
- ↑ Пото́к = прогнання, баніція.
