Ярослав підняв голову гордо й самопевно, молодечий розмах і живлова сила здорової людини закривали ще перед ним труднощі та сумніви зрілого віку, а палка кров рожево освітлювала майбутнє та прибирала його квітками надії.
— Вийди, доле, із темряви! — кликала вся Ярославля постать, — вийди, поборемося! Побачимо, чия візьме!
У третьому дворищі за боярським сидів багатий колись кметь Глухар. Була в нього жінка, два сини й дочка Олена. Саме її зустрічав Ярослав нераз, коли збирала ягоди та гриби, або виносила братам їсти, коли в лісі пасли товар. Її карі очі та стрункий стан полонили серце парубка, а Лада, богиня любови, завсіди красила румянцем дівоче личко, коли на нього дивився Ярослав.
Та що ж! Лихоліття обернуло Глухаря в закупи, а праця усієї родини ледве покривала відсотки довгу. Оба сини, Давид та Ігор, усю зиму рискали по лісах, ловлячи звірину, якої шкіри виправляла мати, усе літо, берегли череди та отари, працювали в полі, мати заходилася біля городу, батько дбав про сіно та пасіку, але всього того було замало. Рідня закупа була на дорозі до рабства. Боярин не одержавши належних відсотків, мав право обернути Глухаря в раби або продати його дітей у неволю. Тому й гризся старий кметь, його жінка плакала по кутах, а хлопці стискали кулаки і нахваля-
37
