— Авже ж, що ні! — відповів Бортняк. — Слово боярина заважить більше, чим наше.
— Ото ж то й є. Тому підстережім отут у вивозі баскака й зловимо його, а безпечні будемо і перед королем, і перед боярином!
Коли б грім луснув був отут у середину круга, то не було б більшого здивування в громаді.
— Баскак везе гроші з усієї Погориної волости, а біля нього нема більше як сотня ратників. Нас тут около дві сотні, а в лісі, як знаєте, один наш вартий двох татар! — переконував Ярослав.
Зразу не відповідав ніхто, врешті виступив Бортняк.
— Це правда, що ти кажеш, і нема сумніву, що при татаринові найдеться гріш, але коли так, то чому боярин не відпускає з нами ніодного із своїх ратників? А є їх у нього з двадцять, самі молоді, тугі, добре озброєні парубки.
— Так, але всі вони не з наших, половці та чорні клобуки, — завважив Ігор. — А до того вони ще вчора кудись виїхали.
— Чи не зрада? — вигукнув хтось. — Ми тут зловимо баскака, а вони наведуть на нас цілу хмару татар.
— Справді! — підхопив Бортняк. — Ти кажеш, Ярославе, що як зловимо баскака, то будемо безпечні від короля й від боярина, але хто забезпечить нас перед татарвою, якщо вона візьме верх?
— А чи ви гадаєте, що я, вхопивши баскака, заведу
47
