якщо її захочеш. Та перш за все мусів би ти поклястися, що не втечеш.
Ахмат задумався.
— А зброю віддаси? — спитав по хвилині, коли вже перші хати показалися на узліссі.
— Віддам і коня, і зброю, і гаманець із грецьким золотом, що знайшов при тобі. Клянуся Богом і мечем!
— Добре! І я клянуся мечем і богами ханського шатра, що дотримаю умови. Сьогодні ввечорі виллємо воду на наші мечі і з того часу будемо одною душею та одним серцем у двох тілах і не буде між нами ні злоби, ні зради, ні брехні. А що ти на моє питання сказав мені всю правду, то і я скажу тобі, що мені без покарання винуватця або без нього самого нічого й показуватися Куремсі. Він неминуче наказав би мене задавити зашморгом, таки тої самої днини. Що ж ти думаєш зробити з боярином?
— А ось побачиш. Пожди!
Сказавши це, скочив чвалом наперед і задержав валку. З цікавістю обступили його ратники, вигукуючи з радости. Та він попросив їх заспокоїтися й пояснив їм, що забезпечив їх уже від пімсти татар, тільки мусять усі бояринові, його людям і навіть власним жінкам розказати, що й Ахмат згинув у погромі. Всі згодилися.
Тоді Ярослав післав одного з отроків по одяг для Ахмата. За якийсь час валка рушила далі. Біля Ярослава та Ігоря їхав невеличкий ростом мужичок із перевяза-
58
