Сторінка:Опільський Ю. Золотий лев (Краків, 1941).djvu/59

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Боярине! Все, що ми привезли, вдесятеро більше від того, що тобі належиться. Півсотні таких бояр купив би за ці гроші.

— Як то? — озлобився боярин. — Ви ж обіцяли, пограбивши баскака, віддати всю здобичу мені.

— Ми, боярине, не обіцяли нічого! — вмішався Бортняк. — Це ти бажав собі цього й на те дав нам свойого сотника. Ми, твої закупи, сотника прийняли, але твій сотник не твій закуп, і він порадив нам інше. Давай числити гривні та куни. Ми заробили гроші, вони наші. А хочеш і ти заробити, то йди в степи з королем. Може зловиш Куремсу.

Засміялися чабрівці, а боярин аж посинів із досади.

— Таке ви мені тепер кажете? То я дав вам в руки меч…

— Всі чули це слово? — закликав у цей момент Ахмат зпоза плечей Ігоря.

— Чули! — загули всі. — Чули й посвідчимо!

— Гей! почуєте ви ще не таке! Лавор, давай лук! — закричав боярин.

Але Лавор не рухався, а ратники боярина мимохіть подалися назад і один по одному стали ховатися за дворище.

— Не пручайся, боярине! — заговорив спокійно Ярослав. — Ми оце вистріляли із сотню татар. Чи думаєш, що ми злякаємося твоїх двадцятьох головорізів? Ану, виступайте господарі, які маєте платити довги! Коли

60