Сторінка:Опільський Ю. Золотий лев (Краків, 1941).djvu/60

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


боярин не хоче, то я вас розчислю. А ти, Ігоре, возьми молодших, та побережи там тих чорноклобучників, щоб не наробили бешкету.

Боярин не знаходив місця собі. Він тупотів ногами, запінився, кричав, врешті загрозив княжим судом. Очі всіх звернулися до Ярослава.

— Усі знають, боярине, що ти був збирачем татарської данини, та ніхто не питався нас, чи ми даємо їх з доброї волі.

— Ха, ха! — реготався боярин. — Якщо нема баскака, то одне моє слово скине з плечей голови усім господарям Чаброва, і я кленуся мечем, що скажу йому!

— Клянися краще головою своєї жінки! — їдко завважив Бортняк.

— Або шваґра! — докинув хтось інший.

Цього було вже забагато бояринові. Він, як лев кинувся на Бортняка, але цей ухопив його і силою посадив на східцях рундука. Ратибор притих і, важко переводячи дух, сидів на місці. Тимчасом Ярослав почав розрахунок спокійно й поважно. Кілька старших господарів, між ними й Глухар, посідали при ньому й усі разом точно та розважно обмірковували та розчислювали належні суми. Та як тільки прийшлося перечислювати куни на гривні, зірвався Ратибор з місця. В один голос зареготали чабрівці і розрахунок пішов жвавіше. Ярослав приймав усі завваги боярина без спротиву та значив гривні ножем на вербових прутах.

61