червоніла від захоплення та гордощів, бо й на неї падали відблески щойно здобутої слави. Адже він був тим, що одним махом, впродовж одної днини, скинув із грудей усієї громади змору рабства. Відразу замовкли всі пошепти „безземельного боярина”, а накинене сотництво лишилося поза ним, немов би вийшло з вільного вибору громади. Після обіду зійшлися навіть у Глухаревій хаті всі найповажніші господарі й Бортняк запитав іменем усіх:
— Ярославе Судиславичу! Після нашого розрахунку з боярином годі нам іти в бій під його проводом. Він не захоче обороняти наших у скруті, а ми не бажаємо мати в проводі подвійного зрадника. Що думаєш ти про це як сотник?
— Який я вам сотник, батьки? — ухилився Ярослав. — Мене боярин поставив сотником над закупами своєї волости, а тепер у нас закупів нема.
— Закупів нема, але сотник є! — заговорив найстарший у громаді дядько Копрій. — А ти не пручайся, тільки діло говори, коли честю питають!
— Щож? Я гадаю, що як ми могли самі побити татар, то зможемо й на рать із королем іти самі. Досі треба було нашим лучникам охорони кінних ратників. Тепер є в нас і коні, і зброя, а селище наше широке, хати розкинені на три милі навколо, двісті парубків, як-не-як, завсіди набереться. Треба тільки довкола осель, там де більше орних піль, побудувати низькі хати з ду-
64
