поради, там мое слово зайве. Обдумайте, що треба, а мене відпустіть за моїми ділами.
— Хе, хе! — зажартував дядько Копрій. — Знаємо ми, яке в тебе діло; про боротьбу з татарвою говорить, про запаски маторить.
— Що ж? І це стяг! — докинув Бортняк. — І гарно „глаголять такі стяги, визиваючи в бій”.
— Сиди, синку, сиди! — сказав дядько. Тепер непевний, воєнний час. А в такому часі не старим давати лад у громаді, а молодим, дужим, що мають військовий провід. Хто не послухає старих, сивих голов, мусить слухатися молодого сотника.
— Те саме каже моя Олена! — усміхнувся старий Глухар.
Ярослав почервонів і сів знову. І добре сталося, бо ось у цю хвилину на луцькому шляху показалися три їздці, що простували в село. Видко їх було на бугорку і перший пізнав їх Бортняк.
— Це Давид Глухар! Певно подасть нам вісточку про наших.
По хвилині блідий та перетомлений молодець зіскочив перед хатою з сідла.
— Король Данило з військом у віддалі двох днів дороги. Бачили ми його військо вчора вполудне, значить завтра ранком, а найпізніше вполудне, буде тут. Куремса з татарвою іде від Звягля. Десь недалеко наших селищ буде бій.
66
