Сторінка:Опільський Ю. Золотий лев (Краків, 1941).djvu/75

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Щож, зробили без тебе роботу, то й поділилися без тебе! — зажартував король. — Одне тільки цікаве, — тут споважнів знову, — навіщо хлопам рать та ще кінна?

Слова ці були звернені до Ярослава.

— Милостивий королю! — відповів молодець. — Боярин, збираючи подимне для хана, звів нас на закупів. Ми бажали викупитися, а коли викупилися, він заявив, що не хоче вже бути у проводі в нас і щоб ми, як люди свобідні, самі подбали про оборону.

— Оборону? Перед ким?

— Перед татарами. Боярин і так вибирається на Литву, то не було б кому рятувати хліборобів та давати ладу в потребі. На це й іменували мене сотником.

— Ви чому не платили полюддя тивунові?

— Всі платили вдвоє і втроє більше понад звичайну суму, бо так сказав боярин на спілку з баскаком.

— Нема що казати! — засміявся воєвода. — Боярин, каже, що Чабрів — татарська слобода, а чабрівці обвинюють боярина.

— За мої слова ось моя порука! — заявив боярин. — Зумію ще я постояти за свою честь!

У товпі чабрівців загуділо.

— Гріх тобі, боярине, таке казати! — кричали деякі.

— Я присягою стверджу правду своїх слів! Невже ж присяга боярина не варта холопського викруту?

— Тут нема холопа чи боярина! — зазначив Данило. — Тут є тільки хтось, хто зрадив рідну землю і вона

76