— То, значить, ти, а не громада, зрадив твойого володаря. Ти накинувся громаді на зверхника, то ти й відповідаєш за зраду.
Боярин зблід.
— Господине! — залебедів. — Відкіля ця певність?
— Відкіля, питаеш? А чому в погромі не було ніодного з твоїх ратників і тебе? Хочеш знати, чому? Я скажу тобі. Напад міг удатися, або, й ні, а в такому разі ти відповідав би за все головою. А так ні тебе, ні твоїх не було між винуватцями і вина зосталася на громаді. А що, чи не правду кажу може?
— Сущу правду! — потвердили о. Василій та Мстислав.
— Саме те бажаю й я доказати йому перед лицем милостивого господина нашої землі! — сказав із поклоном Ярослав. — Та тільки одного прохав би я: забезпеки мого свідка.
— Хлопче! — усміхнувся король. — Я догадуюся, якого свідка маєш. Ти подарував життя одному татаринові і бажав би його забезпечити перед неволею. Так?
— Око твоє, милостивий, розкриває глибину серця. Так, — це татарин!
— Татарин? — закричав нагло Ратибор. — Що може знати татарин про справи мої й баскака?…
— Мовчи! — сказав король. — А тобі, хлопче, кажу, що хочби свідком був і сам Куремса чи його баскак, то відійде без перепони, бо Божа правда та справедли-
80
