вість важніші від людських ворожнеч. Де ж твій свідок?
Ярослав підняв руку і на цей знак зпоміж чабрівських ратників виїхав у блискучому наряді Ахмат. Він зіскочив з коня, став на коліно перед королем і поклав до його стіп свою криву шаблю.
Усі аж ахнули. Боярин занімів і був би впав, якби не піддержали його ззаду. Сам Данило не міг із дива вийти.
— Аж так? — заговорив до себе нишком. — Хто ти? — спитав голосно.
— Я Ахмат-бей, баскак Куремси.
— Чи годишся бути свідком у справі Ярослава Судиславича?
— Так!
— Він тобі друг?
— Ні, він ворог, найбільший і найнебезпечніший з усіх, яких маю. Він побив мене й моїх!
— То чому ж ти берешся свідчити?
— Бо він лицар, що має в серці благородність і по його боці правда! Я можу ворогувати з ним, та він противник чесний. Він повірив моєму слову, не взяв моєї власности, а поступив тільки так, як кожний, хто береже вірности своєму володареві.
— Що ж знаєш ти про його вчинки та про замисли боярина?
— Знаю все й не замовчу нічого. Після того, що почув тут, нема в мене ніяких сумнівів.
81