Над малим багнистим озерцем у пралісі простягали вікові осокори своє кріслате гилля, наче стидалися його перед очима чужинців. Густа, прегуста, мов ніч, чорна вільшина обступила його звідусіль, а високі, всуміш накопичені ломи не давали до нього приступу. До половини погружені в рудавині, гнили тут грубезні дубові пні, закинені купами листя та гилля, порослі бородами та подушками мохів, а ззовні прислонені осокою та ситником. Отут, на окраїнах, багнюка переходила в болото, глибоке, мастке, непрохідне українське болото, перед яким спиняється навіть лісовий звір та безрадний стає навіть завойовник світа. Трохи далі на сухому бугорку темніли щітинкою смереки, темні, високі, понурі, наче витяті з гірського краєвиду, а між смеречиною й осокорами зрідка розсілися тінисті, кріслаті, хоч і не такі високі буки. А на одному з них у просторому дуплі жила собі вивірка.
Добре жилося їй у лісі, де було стільки іншої зві-
9
