103
— Ваша ясновельможність даруйте, але се посол, який повіз лист гетьмана на Запороже! — збрехав гладко.
Патер Тхожевський, капелян, не сказав нїчого, тілько його очи стали ще менші, а лице поблїдло.
Тимчасом шляхта обступила пана Корнїцького, одного зі старших панів, що був свойого часу „товаришем“ панцирної „хоронґві“ під командою пана гетьмана. Від сього часу вважав він своїм обовязком займати ся державними справами й заступати інтереси королївської партії в цїлім теребовельськім старостві.
Тепер ось він надув ся і став розказувати.
— Уважайте, вашмость панове, від кого будь не почуєте сього, що вам розкажу, бо нїхто з панів брацї не бував у таких термінах, як ось я, не проливав своєї крови на диких полях, проклятих Богом і людьми. Відсїля-то враз із саранчею пливе у наші землї ворог, який у спросносцї[1] поганства живучи, ненастанно fines[2] наші непокоїть, спокійних пориваючи cives[3]…
У сю мить загремів із хорів голосний туш[4] і пан Корнїцький, який бажав було оповісти про свої „пшеваґі“[5] у війнї з козаками, мусїв відложити се занятє до відповіднїйшого часу, бо на салю війшли пан Калїновський, пан Жулкевський і Вендендорф.
— Vivat! — гукнула шляхта.
— Чолем вашмостям, чолем! — усміхнув ся гетьман і схилив чоло перед ксьондзом біскупом, який вчинив над його чолом знак хреста.
— Benedico te, patriae defensor, in nomine Patris et Filii et Spiritus sancti!)[6]
— Amen! — докінчив стоячий рядом патер.
Пан Жулкевський плеснув у долонї.
— Ґрудзїнський, починай! — приказав.
Немов качур покивав ся пан маршалок до дверий і відчинив їх.
Довгим рядом увійшли пахолки. Передні несли дві великі мийницї, одну меншу, позолочувану, другу величезну срібну. Дальші несли срібні збанки з водою та богато золотом і шовком вишиваних рушників. Золоту мийницю понесли пахолки між вельможів, срібну межи шляхту. З поклоном поливали слуги руки панів теплою водою, держучи при тім рушники за один кінець, а другий подаючи до обтираня. У срібну мийницю плила тілько холодна вода, а рушники переходили з рук до рук.
Відтак усадовили маршалки всїх по черзї відповідно до уряду, майна та значіня. Оба сотники, капітани та французький драґун, опинили ся на сїрому кінци стола. Тілько Вендендорф сидїв між найблизшими сусїдами пана гетьмана поруч пана Кор-
