105
відбиванє й іканє переїджених, особливо межи службою. Рівночасно почали ся розговори, а на хорі стали скрипаки грати якусь композицію, на яку нїхто не звертав уваги. В слїд за сим почав ся спів та гра на трубах, приглушувана від часу до часу ударом бубна.
Аж ось дав знак пан Жулкевський і зі стола счезли всї склянки з пивом, а в ріжновидні чарки полило ся перлисте токайське вино. Пан Жулкевський заждав, аж налито всїм, а відтак устав.
Усї замовкли.
— Мої мостиві панове браця, дорогі мої приятелї і добродїї! Маючи ексквізитний[1] і екстраординарийний[2] гонор бачити під своєю убогою шляхоцькою стріхою стілько чтигодних[3] і заслужених синів тої ойчизни, опливає моє серце у роскоші приязної дискусії над ріжними, спільно нас усїх обходячими справами, та facultatis[4] експлкїкувати more amico[5] многим із нас ріжні рації, задля яких у инших повітах та воєводствах ллєть ся кров синів коронних при ріжних непотрібних проливана оказіях. Думаю тут про наші сусїдські контроверзії[6], котрих eventus[7] буває часто страшний, а то з двох причин. Primo, нищить він обопільно фортуни адверзарів, secundo nocet rei publicae[8], якої сили всї на чету бути повинні. У нас не так. Довірє, amicitia[9], і респект, яким ударовуєте, мостї панове, єго превелебність ксьондза біскупа і мене негідного, поклали у нашій львівській землї крес[10] всяким інеквітаціям і екзекуціям, а се, що з сих річий дїєть ся, через усїх одностайно і збірно „unanimitate“[11] осудженим буває. —
Тут пан Жулкевський поцїлував ксьондза біскупа в рамя, а сей його в чоло.
— Між нами нема ріжниць стану, у нас справдї „шляхтич на загородї, рівний воєводї“, між нами справдї панує amor[12], як між синами „unius matris“[13]. В імя сеї любови витаю вас усїх і дякую за честь відвідин, але при сьому не можу не бачити того, що нас саме лучить, що конвінкує[14] і наповняє амором corda[15]. Се наша католицька, римська віра, се наша чтигодна мати ecclesia[16]. Тому підношу сей перший пугар на знак fraternitatis[17] во Христї з усїми мостивими панами communiter і personaliter. Vivant et crescant![18]
Грімко заревли труби, пан Жулкевський випив і підняв очи на небо мов у екстазї, а рівночасно гомін труб урвав ся і дїточі голоси заспівали пісню: „Kto się w opiekę“.
Всї стоячи вислухали піснї, лише ксьондз біскуп сапнув із невдоволеня, що мусить стояти. Відтак підносив пан Заславський
