111
Жулкевський спокійно глянув на питаючого.
Вашмость забуваєш — відповів, — що сойм не ухвалив на сей рік нїчого, а кварцяне військо незаплачене, розбігло ся, або стоїть vigilanter[1] на північних кресах!
— На північних кресах — гукнуло кілька голосів. — Хто їх туди післав?
— Круль! Круль! — кричали инші.
— Нам не потреба війни з Москвою! — залунало в сали
— Так! — закликав Тишкевич. — Проти волї сенату підпринято війну.
— Се справка круля! — гукнув хтось у друге.
— Pereat[2] круль.
В сїй хвили вийшов до салї пяний Корнїцький, а почувши, що мова про круля, кликнув.
— Vivat круль!
Кілька найблизших ренкодайних зверещало на нього, бачучи, що їх панове кричать „pereat“. Вони скинули з пана Корнїцького шапку, вибили по карку й викидали саме за двері. На силу розняв їх Вендендорф. В сали зчинив ся крик.
— Протестуємо проти московської війни! — кричав грубий шляхтич із ковтуном.
— Ходкевич ботвину їсть та медведїв плодить! — сміяли ся деякі.
— Мостї панове, успокійте ся! — гукав безуспішно Вендендорф.
Жулкевський усміхав ся гірко. Дав знак і маршалок казав налити найсильнїйшого вина. Потім гетьман підняв руку і дехто втишив ся.
— Пю до всїх, панове браця, на згоду і спокій! В ваші руки, ваша пшевєлєбносць!
Пан Жулкевський випив величезний пугар, налив його і подав біскупови, сей випив його теж, розливаючи на бороду і груди, відтак опав на подушки свойого трону, усміхаючись, блаженно і охаючи з задоволеня. Його долїшна щока опала долї, а голосний сопіт почув ся в сали, яка тимчасом утихомирила ся зовсїм.
— Розумівбись[3] свиня сопе, нажершись — проворчав Вендендорф до Корнїцького, але сей не зрозумів і не відповів.
Всї випили по черзї величезний пугар і аж із чуприн закурило ся, а очи засвітили ся. Пан Жулкевський заговорив знову.
— У своїй мудрости пізнали ви, мої мостї панове, що нема у нас війська, а спокійний землянин не має обовязку наражати здоровя задля чужої неґлєґенції, чи не так?
— Так! так!
— Сократові слова!
— Правда єсть! Неґувати[4] годї.
