Перейти до вмісту

Сторінка:Опільський Ю. Опирі. Ч. 1 (1920).pdf/121

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

119

Він зірвав ся і впав на колїна перед Андреєм.

— Прости, Андрію! Очи мої отворили ся. Не я стану вже на дорозї сина мого!

— Не я тобі прощати му, але Господь Бог, іже на небесїх.

Угерницький став бити себе в груди.

— Боже, милостив буди минї грішному!

Коли встав і успокоїв ся, стали з очий його спливати сльози, невидана річ у так загартованого в боях вояка. Хлипав хвилю, підчас коли Андрей стояв, молячи ся.

В кінци почав Угерницький.

— Я согрішив тяжко і знаю добре, що довго прийдеть ся минї покутувати за грішні мої помишленія[1], але хиба лишень як за невольноє прогрішеніє[2] наложать на мене кару там… — тут Угерницький показав на небо. — Бо я не хотїв зла, хоч зло творив…

Але Андрей відтяв суворо.

— Ти, брате Василю, торгів не твори з Господом Богом твоїм, аки фарисей, но яко митар і разбойник моли ся: Помяни мя, Господи, та буди минї милостив! Там горі нїхто не питати ме за суєту всяческую, тілько за віру та добрії дїла, а творяй зло[3], той і осужден будет! Тому кай ся і віруй!

Угерницький похнюпив ся.

— Правда твоя, Андрію. Зараз завтра поїду до Теребовлї до попа та висповідаю ся, а й ти моли ся, щоб повернув син мій, якого за кару відняв минї Бог. Моли ся, Андрію, бо на тобі є благодать Господня, нехай твоя просьба пірве і мою з собою та занесе під покров Пресвятої Богородицї!

— То ти добре рішив ся! — сказав Андрей.

— Але бачиш, я хотїв би також, щоби ти як людина, що знає світ, осудив мене по правдї. З року на рік слабне наша віра, наша шляхта, наш люд…

— Люд не слабне і віра не слабне — перервав Андрей, а камяне його лице оживило ся — лише ви шляхотськії, сладострастні чревоугодники[4] слабнете.

— Ну нехай і так! Сини батька Острожського стали Ляхами, за ним пішла мало не вся волинська шляхта. В Перемишли остала ся лише жменя шляхти та худопахолків. У сих, що приняли латинство, всї привілеї, свободи, добро, ласки, гонори, просвіта, а в нас що? Дурний Русин і квіта[5]. Попи ситі і пяні, а темні мов у розї табака, без прав та значіня. Деж у нас тепер без латини проживеш? У трибуналї латина, в соймі латина, на рочках[6] латина, навіть при бєсядї в компанїї латиною всї цвенькають, а ти, хаме, сиди зі своїми славяно-церковними мудрощами та жди, коли инші тебе обідруть, використають, або і визують з ойцовізни[7].

 
——————
  1. наміри.
  2. мимовільний гріх.
  3. хто лихе чинить.
  4. такі, що годять череву.
  5. конець.
  6. судових зїздах.
  7. батьківщини.