131
Іван розвів руками.
— На те божа воля! — сказав — …а поза сим тутешнїй народ бутний, гнету не стерпить.
— Ха, ха! тай піде під батіг, на паль, до льоху, або втїче, а на всякий випадок зайде межи старцї. Треба буде йому тїкати заздалегідь.
Іван здивував ся.
— Що вам, пане осауле? Пек, осина, чого ви крячете?
— Нїчого! — відповів козак — таке все приходить на мене, коли бачу тутешнїх людий. Господи! Був я в Криму. Гірке рабство у Татар, але се житє, се хиба гірш каторги на ґалєрах!
У сїй хвилї вїхав Юрко на майдан двора, зіскочив з коня та побіг стрілою до дверий.
Там сидїв на лавцї високий, худощавий, сивий чоловік, — пан Василь. Почувши тупіт коний, устав із лавочки та прислонивши очи рукою, глядїв на приїзжих. І нагло відняв руки від чола та простяг перед себе.
Юрко кинув ся батькови до колїн і обняв їх.
— Батечку! — лебедїв, — батечку! Простїть минї мій вчинок, я не хотїв вразити вас, але втїк, бо не хотїв сповнити вашої волї. Яж не міг вас послухати, не міг і противити ся… тому втїк.
Старий Василь заплакав і горячо обіймав сина. В кінци сказав:
— Нїчого, сину, минуло ся, забуло ся. Богу святому слава, що здоров вернув ся, се видимий знак ласки за мій поворот межи своїх. Вчера вирік ся я ляцької дурійки, нинї зсилає минї небо нагороду. О коби відвернула ся від мене ще й кара за мої прогрішеня!
Юрко оторопів. Він сподївав ся справдї ласкавого приєму, та не надїяв ся такої зміни, і аж тепер пізнав, як любить його батько.
Старий сїв знову, підняв очи на небо і видко молив ся, поклавши руку на голову сина. Син мовчав і аж коли побачив матїр, яка з молодшою його сестрою Ганусею бігла до нього, зірвав ся та побіг їм на стрічу.
Пан Василь піднїс ся тимчасом із лавочки і підійшов до їздцїв, які глядїли з коний на привитанє.
— Ану, хлопцї, забули старого? Злазїть з коний та милости просимо в хату! Грицю! Грицю!
Старий гайдук явив ся зараз. Він мав суворе, дике лице, але очи виглядали якось підозріло.
Дрожачою рукою зібрав поводи коний і при помочи двох инших пахолків повів конї до стайнї.
Перший підійшов по пана Угерницького Іван і поцїлував його в руку. Сей обняв його і спитав:
— То ти був з Юрком?
— Так, батьку, ми не розлучали ся нї на хвилину.
