136
Бог, то проженемо в пустинї Азії весь накорінок поган, та виведемо патріярха на престіл у Стамбулї. Тодї поверне туди й боже царство, як повертає вже поволи на Україну за нашими плечима. Нї Турки, нї Татари не перелїзуть уже навіть через гори наших трупів, які їх дїлити муть від святої Печерської Лаври, наколиб туди понїс їх нечистий. Тому думаю, що богато добра вчинив би пан Угерницький, наколи поїхав би сам, або післав сина на Україну. Там його треба козацтву, усїй Руси, міщанам, хлопам, а тут стілько його значіня, кілько гроша в калитї.
— Правда єсть! годї перечити — кликнув пан Василь. — Ось бачиш, козаче, я подумаю про твоє предложенє. Бачиш, мій син хоче женити ся, йому належить ся майно, моїм дочкам також, може бути, що за рік-два почуєте і наше імя між вірними переказам предків шляхоцькими родами.
— Слава тобі Господи! — кликнула панї Марта. — Аж тепер не сумнївала ся вже, що її чоловік не заверне з нового шляху. Ось він найшов на нїм також і цїль для своєї честилюбивости, яка була одинокою причиною його відступства.
Юрко й сам не тямив ся з радощів, та аж до полудня дуже пильно розважав разом із батьком справу переселеня на Тясмин. Панї Марта замітила, що найкрасше буде післати туди зайдів та халупників із Лошнева та инших маєтностий, а оставити лише господарів на цїлім ґрунтї. Козак порадив заразом, щоби заздалегідь зробити писану умову в ґродї, а тодї і з околицї повтїкали би всякі нуждарі за свобідним хлїбом на Україну.
— Єймость добродїйко, небійте ся — говорив, — що бракне робучих рук. За гроші або ординарію добудемо їх завсїгди доволї. У нас богато таких, які повтїкали відси в одній драній сорочинї та раді би заробити хоч на прожиток або кожух. За плату хлоп працює инакше, як за панщину, а при тім самі млини, спусти і горальня принесуть вам більше, нїж не одна панська фортуна за заходї. Збіжа й так усього не продаси!
Відтак розказував іще про наміри пана Сагайдачного, піднести брацьку школу в Києві, постарати ся про попів та дяків на всю Україну, щоби вчити народ грамоти, скасувати цехи, завести правосильну козацьку вдасть замість польської, викорінити Татар аж по Крим та замкнути Перекоп окопами.
Старий Угерницький слухав і порівнував у своїм умі короткозорість мостї панів, які розуміли publicum bonum[1] на стілько, на скілько воно йшло в їх кишенї, — з сим широким закроєм обнов Сагайдачного. В кінци не витерпів і сказав:
— Дивно се, що в соймі, де засїдають найсвітлїйші річипосполитої capita[2], нїколи про такі матерії не трактуєть ся. Там заєдно: Корона каже, що треба війська, шляхта годить ся. Король бажає гроша, шляхта протестує. Король війська не збере, шлята сварить ся. Притисне біда, найдуть ся гроші на нове військо,
