Ранок, що наступив по непогіднім та бурливім вечері, був зовсїм инакший. Скупаний у краплях дощу лїс блестїв у рожевих промінях сходу та прибирав ся жемчугами, що горіли всїми красками дуги. Свіжим та гарним, мов дївчина з купелї, вийшов ранок і наче повеселїйшав увесь світ, радїючи теплом та красою природи. Птички отріпували крильця, розправляли дзьобики та заливали піснею весь лїс. Здавало ся, він немов розспівав ся весь на славу божу, на радість людям, здавало ся, не з того світа були вчерашнї пригоди. Наче чост, що счезає від лиця Бога, пірнуло в забутє усе, крики, плач, бійка, тортури, людська злоба і все те, немов сном, видавало ся обом молодцям, що ночували у клунї коршми „під Буком“.
Молодий Угерницький збудив ся скорше, як його товариш та виглянув на двір. Збудив його гамір, що панував у тій сторонї обістя та лай псів попривязуваних уже за дня на ланцюхи при частоколї. На подвірю стояла довкола возів чимала громадка хлопів із Губич, а між ними парубок Куба, який живо з ними розмовляв. Вони нарікали на нічний гамір та питали, хто саме попідпирав колами двері повітки, в якій вони спали. Куба поясняв їм, що минулої днини напали на коршму бескидники, ті самі, що хлопи їх бачили в шинковій кімнатї. Він розказував, як то оборонила ся від них шляхта та якого їм завдали чосу. При тім не щадив також заміток, котрі доказували, що Куба неабиякий бувалець. Юрко чув, як Куба поучав слїпороджених синів Хама[1].
— Ви, хлопи, не питайте найкрасше, що тут сеї ночи дїяло ся, та будьте задоволені, що ми відбили опришків. Вони вас задерли у клунї і певно булиб обдерли, а може й поубивали, колиб не наші гостї — шляхта. Потім, бачите, се шляхотська справа, о!… А знаєте, що де пани бють ся, тут хлопу засї, а то як знюхають ся собачі дїти, то все на хлопській шкірі скропить ся. Тому я вам раджу, навіть нїкому й не кажіть, що ви тут ночували, бо як вас потягнуть до ґроду, то що буде? Бескидника не зло-
- ↑ т. є хамів, себто хлопів.
