Резиденція єґомостї пана Бялоскурського була збудована з грубих, дубових та модринових брусів і спочивала на високому підмурованю. У сьому підмурованю й під ним містили ся широкі та глибокі пивницї, а сам дім мав іще дві стрихові кімнати з вичілками. В даху, критім грубими дошками, було багато малих вікон із засувами, призначених видко на стрільницї, а при вікнах самого двора були грубі залїзні крати, та міцні, дубові віконницї на залїзних завісах. Двері, обиті залїзною бляхою та великими цвяхами, отвирали ся тілько з трудом, а замикали ся на ключ і на дві засуви, які складали ся з двох грубих, ялових брусів. Словом, дворище могло довший час остояти ся перед усяким нападом, як не бракло води до гашеня пожежі, що могла трапити ся в часї облоги.
Двір стояв на березї потока і від сеї сторони був забезпечений лише високим, дубовим парканом. З трьох інших сторін здіймав ся високий вал із частоколом, за ним глибокий рів, наповнений водою, яку приводжено заставою, мов у млинівцї, а крім сього при брамі і в рогах обістя стояли доволї високі башти з поверхом, стрільницями і ґалєріями, криті дерниною. Сам майдан був невеликий, а при ньому стояло тілько кілька довгих хат, призначених для служби та припасів. Замітне було й се, що господарські будинки стояли поза укріпленєм, на склонї горбків і серед лїса. Видко пан Бялоскурський більше дбав про двір та свою особу, нїж про товар та збіже. До сих господарських будинків вела друга брама, що так само як і головний вїзд мала на ланцюгах зводжений міст.
Коли їздцї вїхали на майдан і позіскакували з коний, видав пан Бялоскурський кілька приказів угорською мовою і в сїй хвилї прибігло кількох гайдуків, які зовсїм були подібні до сих, що товаришили пану Бялоскурському в дорозї. Вони побрали конї, а пан Бялоскурський підняв шапку з голови.
— Слава тобі, „пшенайсьвєнтша матко“, і тобі, святий Рафале, що довели щасливо me incolumem[1] до моїх мирних „пєлєшів“[2].
