65
пяних хлопів. У слїд за сим залунав їх регіт та удари, якими трактували трупа пана Залушковського, потім проклони та крики панї Залушковської, вистріли, ломіт, тріск виважуваних дверий, сопіт запитих при роботї. В кінчи затихло все і хлопи стали виносити ріжні скриночки та всяку одїж. Врештї вивів Івашко молоду, гарну жінку, обдерту до півнага зі звязаними руками.
Юрко кинув ся до Івашка.
— Не гріх тобі, Івашку, таке чинити? — крикнув. — Пусти її зараз, бо шаблею з тобою розправлю ся. Чув?
— Приказ, пане Угерницький, — оправдував ся Івашко, усміхаючи ся злобно.
Коли однак побачив, що Юрко таки справдї береть ся виконати погрозу, додав спокійно:
— Хто більше дбає про перли та „ношеня“ з брилянтів, нїж про трупа мужа, сей такий сам злодїй, як я, і не варт лїпшого.
— Правда, — вмішав ся Іван. — Єймость панї берегла клейнотів, а труп на соломі!
Юрко сховав шаблю і відвернув ся. Івашко засміяв ся і пхнув паню Залушковську в кімнату, де сидїв Рамбулт і Бялоскурський.
Почала ся там живійша розмова, а тимчасом Попель поклав руку на плечі товариша.
— Слухай, брате, — сказав, — не ми відповідаємо за гріхи сих папежників,[1] ми стілько дїла зробили, що втїшили святих божих покаранєм кількох; сумлїнє наше чисте!
Юрко змовчав та понурив голову на руку, сївши на зломану лавку.
— Та бачиш, іще один обовязок повинні ми сповнити, а то заняти ся тим нещасним трупом. Він тут гнити-ме тодї, коли ми виїдати будемо останки припасів, що він надбав за житя. Власні гайдуки кинуть його на гній, пси порозтягають стерво… от, сповнїм обовязок та поховаймо його!
— Як то? — спитав Юрко поривисто, — зариємо мов собаку? Без хреста і попа?
— Таж у селї певно є піп?
— Підемо, пошукаємо!
Був уже вечір, коли оба вийшли на майдан, де у двох рядах стояли вози з добром пана Залушковського. Між ними порозкладано костри, яких червоний відблеск стояв не небі луною. При кострах лежали бочки та купи печеного мяса з волів і баранів на деревляних дошках, а поруч хлїб у дїжах. Між зібраними не було вже нї одного тверезого. Всї учасники виїхали були іще рано з Коросна, їзда тревала до полудня, по полудни бійка та рабунок, тож аж тепер можна було взяти ся за їду. Длятого то й дїлав напиток сильнїйше, як звичайно і всї гайдуки, сабати, пахолки пана Бялоскурського, Рамбулта і Залушков-
- ↑ католиків.
