73
хлопів і гайдуків до оборони проти крадїжи, а нападу нїчого було бояти ся.
Вже був вечір, коли чотири їздцї доїздили до Коросна. Пана Бялоскурського болїла голова, тому їхав мовчки, не оглядаючись, а молодцї змовляли ся тимчасом, що їм саме робити, щоби як найскорше махнути па Поділє.
Івашко думав на вид про щось, але в дїйсности розглядав ся бистро, немов вижидаючи чогось.
Запала понура, хмарна ніч. Був нів і тому стало так темно, що треба було спустити ся на інстинкт коний, щоби не зїхати зі шляху.
Дерева лїса пересували ся мов чорні маси по обох сторонах і серед гробової тишини чути було тілько міровий тупіт коний. І шум потоків замовк, бо губив ся у важкому, душному повітрі. Поволи пересував ся гурток гостинцем, а тишина ночі та вигідні кульбаки мимоволї колихали їздцїв до сну. Юрко та Іван замовкли також. Угерницький став нагадувати собі рідне село та свої поїздки до Іванівки, де жив отець Андрей. — Бач у дворі старого Угерницького не було спокою задля двірнї та великого господарства.
В Іванівцї вибігав проти нього Іван і вони вчили ся оба, слухаючи свого любимого учителя. Туди приходила до них Галя… Зпершу тілько із їдою посилав її старий Попель, відтак і вона стала прислухувати ся наукам. Невдовзї мав старий Андрей троє учеників, що користали на рівнї з наук… Аж ось став Юрко замічати, що голубі оченята Галї красші, нїж „arcana“ посполитого права, або латинська граматика, і хлопець більше слухав її голосу, як її слів. Дивував ся тодї отець Андрей, що він нераз відповідав на питаня беззвязними словами. Дївчина червонїла, а Іван усміхав ся злобно… Одного разу не застав Юрко отця Андрея анї Івана, бо виїхали до Теребовлї, і він попросив Галю вчити ся з ним разом. Вони взяли „учительне євангеліє“, яке поясняв їм Андрей. І ось коли стали читати про святого Івана та його Слово, що,,бі у Бога“, глянула на нього Галя і сказала, що сього не розуміє.
І Юрко не розумів сього, але розумів слова, якими промовляли до нього оченята дївчини.
Він нахилив ся над її усточками, буцїм-то читаючи…
Книжка впала на землю, а вони у перве поцїлували ся і здавало ся, що тодї весь світ згорить у їх обіймі. Потім утїкла Галя…
— Чи тут, чи іще нї? Що за страшна ніч! — почув ся голос пана Бялоскурського, який задержав ся при доріжцї.
— Правда! Се неначе нечиста сила надала, — відповів збуджений з дрімоти Іван.
— Бо імя Отця і Сина!… — перехрестив ся Юрко.
В тій хвилї почули нараз довкола шелест і громада чорних постатий окружила їздцїв на дорозї. Дибом підняло ся Юркови
