74
волосє на голові. Хвилю здавало ся йому, що Іван справдї викликав нечисту силу. Але ось почув ся насмішливий голос.
— Таки тут, domine[1] Бялоскурський! А злїзь-но, вашмость, із коня!
— Хто тут? — крикнув трівожно пан Бялоскурський, здержуючи коня.
— Злїзь-но, злїзь, доки прошу! — повторив той сам голос, але з грізною закраскою. — Злїзь, а почуєш. Ось тут побачиш „ad oculos“[2] правосильність нашої проклямації, хоч ми і не в „ґродї“.
Підчас коли говорив голос, на боцї посипали ся іскри і в пітьмі заблимало червоняве світло смолоскипа, яке освітило на хвилю крівавим заревом лиця окружаючих. У сїй хвилї гукнув вистріл та залунав передсмертний крик поцїленого чоловіка. В сю мить стрілець-Івашко підірвав коня поводами так, що сей став дуба, а поваливши ударом прикладу другого пахолка, счез у пітьмі. Червоні постати кинули ся юрбою на трьох їздцїв.
Юрко й Іван добули щабель і вкоротцї відступили найблизші противники, бо почули молодецьку руку. За те пана Бялоскурського зтягнено з коня й обезоружено в млї ока.
— Проч, псявіри! — верещав Юрко. — Ось ми вам покажемо, як чіпати ся спокійних обивателїв!
І поруч з Івашком пер коня в сторону, де якісь люди вязали Бялоскурського. Противники затискали щораз більше круг довкола молодцїв і тілько тому не стріляли, що бояли ся влучити когось зі своїх. Аж ось бючись на всї сторони, доїхали молодцї до місця, де лежав Бялоскурський, а над ним схилені дві постати. Одною з них був пригрубий шляхтич із червоним носом та лисою головою, у богатій ферезії[3] та золототканому поясї, а другою обдертий, блїдий Жид, якого молодцї зараз пізнали. Се був Абрамко з „під Бука“…
Коло шляхтича стояло на сошках кілька півгаків, вимірених на молодцїв.
— Стійте оподалїк! — крикнув шляхтич приказуючим тоном. — Стійте, бо прикажу спустити курки.
— А до чорта! — закляв Юрко, — що се за розбій? Ось я вам! — І зіскочивши з коня, біг у сторону, де лежав пан Бялоскурський.
Грубий шляхтич відступив у зад і наміряв дати знак гайдукам. Та ось погляд Жида впав на лице Юрка.
— Стій! — крикнув радісно. — Ясновельможний пан староста не кажуть стріляти, то добрий чоловік, сей вельможний пан, що йде з шаблею.
І кинув ся до Юрка. Юрко замахнув ся і певно був би вбив Абрамка, наколиб сей не відскочив у час.
