83
ний лист? Чи думаєш, що наша „patientia“[1] із зелїза? Кидаєш нам в очи наші officia, а не даєш хлїба? Добре! Officium нашим є слухати королївських грамот. Ось грамота! І пан Зборовський ударив рукою в сублєвацію пана Бялоскурського.
— Сей документ має більший вальор[2], як усе инше, бо in periculis[3] ойчизна потрібує всїх своїх синів, яких ти рад би вивішати. Ось питанє ще, чи сам не покажеш нам туди дороги.
Пан Пєньонжек зблїд.
— Мостї пане стражнику! Я готов контентувати[4] вас у всїх ваших desideratach[5], але звольте глянути на datum[6] другого королївського листу.
Пан Зборовський впав у лють.
— Що? То ти, канцелярийний вискробку, учити хочеш розуму нас, які печатаємо кровю, а скробаємо й пишемо мечем історію річи посполитої? Ось що я на твої листи…! А ти сам марш менї з очий, коли хочеш сальвувати[7] здоровлє; таких то урядників лишає нам староста Мнїшех замість себе? Пожди, бестіє, ось я дам тобі уряд!
Тут пан Зборовський подер лист короля на дрібні шматки, кинув на землю, потоптав ногами, а обернувшись до своїх жовнїрів, плюнув іще з досадою на подерті шматки і крикнув:
— Мостї панове, зрада! Маґнати і круль стремлять до absolutum dominium[8]. Викликали московську війну, де богато зацних синів коронних поклало свої невинні capita[9] та потратило фортуну. А й тепер по інфлянтській потребі нема нам де зложити голов, мов диким бестіям. За те кажуть нам ad internecionem[10] переслїдувати сї останки нашої брацї, які не дали себе як ось ми втягнути у маґнацьку і королївську імпрезу. Се insignis et notabilis[11] знак, що хочуть нас узяти під ноги, як се є у Швеції. Мостї панове! Купою до мене! Ми на ґвалт відповімо ґвалтом! Хто за мною?
— Всї! всї! nemo uitimus[12] — ревіли вояки, — на шаблї опірних.... на замок!
Пан Пєньонжек опустив руки і очам своїм не вірив. Але в сїй хвилї шарпнув його хтось за рукав. Пєньонжек оглянув ся і побачив позеленїлого зі страху Абрамка.
— Ясновельможний… староста…! — верещав Жид — тїкаймо як найскорше, вони нас убють!
Пан підстароста немов зі сну збудив ся і підібравши поли, пустив ся на втїкача. Хтось копнув його понизше плечий і підстароста впав лицем у грязь. Жидови розбито голову каменем, поза тим нїхто за ними не гнав, бо цїла юрба пустила ся просто до замку. Коли пан Пєньонжек устав, бачив, як жовнїри рубали браму, а пахолки на шнурах спускали ся зі стїн і утїкали до
