Ця сторінка вичитана
84
міста. На жаль аж тепер став пан Пєньонжек думати, чи не лїпше було від разу вбити пана Бялоскурського, Жида віддати судови за пропалі гроші, а самому заїхати осиротїле Коросно.
Угерницький і Попель глядїли тимчасом на цїлу подїю, не кажучи анї слова. В кінци поклав Іван руку на рамя товариша:
— Юрку!
— Що таке?
— Їдьмо в хату розставними кіньми Бялоскурського. Позавтра під вечір будемо в Перемишлї, за десять днїв дома! Татари…
— А гроші Бялоскурського?
— Віддамо Вірменам у Львові. Бялоскурський з ними торгує, а потім хочби не віддали, то сеж крадене…
— Ну то дамо Цебрівському! Він ставить церков…
І оба молодцї завернули конї та поїхали просто гостинцем.
