93
Ваша ясновельможність зволять жартувати. Сих розбійників було до 12.000. А нам старостове з українських замків припасів не пускають, наших, що ще з родинами не вийшли на Низ, угнїтають, відумерщин не шанують, Содому і Гомору творять, а ми самі у Низу границь пильнуємо, та навіть на стілько не маємо жита й иншого припасу, щоби піти в поміч за приказом його королївської милости або вашої ясновельможности. І платнї нема…
Пан Жулкевський почервонїв з досади.
— Я не про старостів питав, але про сих рабівників. Як ви їх могли пустити назад?
— Ваша ясновельможносте! — відповів козак. — Вони цїлу фльоту султана Єго Мостї розперіщили і їх Капудан башу взяли, лише їм здо.... то є умер по дорозї, а ми стримували би їх? Куди нам, спокійним уходникам! Кошовий сказав їм через сїчовий паркан: Ідїть собі, бісові дїти, ід своїй матери, бо стріляти му! Вони постояли, постояли і пішли.
— Куди?
— Не знаю! Бог менї свідок, що не знаю, нї я, нї кошовий. Один туди, другий сюди. У нас тепер люду доволї.
Жулкевський побачив, що з козаком не договорить ся, тому кивнув рукою на знак, що послуханє скінчене.
— Іди до цекгавзу[1], там дадуть тобі їсти. Вертай швидко і скажи гетьманови, нехай пришле тих Наливайків, які накоїли сього лиха, бо як нї, то впаде на вас усїх рука кари, а коли спамятаєте ся, може бути за пізно!
Козак був би розсміяв ся, наколиб не згадка про Наливайка. Він поклонив ся ще раз низенько.
— Ми Солоницї не забули і не забудемо, поки нас і вас. Прикази сповнимо, миж піддані вашої ясновельможности та Єґомостї короля, проте бажаю вам від імени всього Війська Його Королївської Милости Запорожського здоровля і сил на потїху сеї ойчизни і прошу дозволу їхати.
— З Богом! — сказав гетьман.
Козак счез, а Жулкевський мов несамовитий став бігати по кімнатї. В кінци плеснув у долонї. Вийшов той сам пахолок, що передше.
— Стасю! Проси но до мене пана ґенерала земель Подільських та пана полковника фон Вендендорфа.
І сївши при столї, став збирати порозкидані папери. За хвилю відчинили ся двері і в кімнату війшли два мужі. Один у богатім, чорнім, шляхоцькім строю з фіолєтними випустками, та золотім ланцюху на шиї, другий в райтарськім колєтї, з широким, ремінним поясом, на якім висїв парадний, стяжками прикрашений рапір із широкою ґардою. Горішна часть його чобіт була дуже широка і виглядала, неначеб ноги застромлено в два відра. Короткі, кармазинові райтузи[2] були на внутрішній сто-
