94
ронї від колїн виложені мягкою шкірою лося. Через рамя ішла широка, червона, шовкова шарфа з золотими тороками, а в руцї держав широкий, повстяний капелюх зі струсиними перами.
Перший з них був се пан Александер Калїновський, молодий чоловік, але завдяки колїґаціям і фортунї мав уже уряд „ґенерала земель подільських“ і був каменецьким і брацлавським старостою. Другий, старший чоловік, лїт може пятьдесяти, не вважаючи на довголїтню польську службу заховав зовсїм вигляд нїмецького офіцира.
— Дивно — менї! — начав по привитаню пан Калїновський, — що ваша ясновельможність так екстраординарийну[1] оказуєш альтерацію[2]. В чім справа?
Говорив дещо через ніс, з великопанською міною та холоднокровно.
— Nil mirum[3]! — заговорив пан Жулкевський. — Наші війська, які є, всї на сїверській границї, у мене жовнїра брак, а тут Татари cum omni potentia[4] грозять finibus[5] річипосполитої.
— Ну, се їм лучаєть ся дуже рідко! — відповів Калїновський, — лише раз у рік. І я безумовно не бачу причини, чому ваша ясновельможність не дадуть уже знаку, щоби сїдати до вечері. Бо так калькулюю, що чим скорше всї їхмость панове підуть спати, та розійдуть ся, тим спокійнїйше можна буде делїберувати про commune reipublicae bonum[6].
Фон Вендендорф був одначе иншої гадки.
— Відки ваша ясновельможність мають сю відомість? — запитав живо.
— Прошу вашмостїв сїдати, а все виексплїкую їм ab ovo[7].
— Ergo incipiamus[8]! — сказав пан Калїновський з резиґнацією і сїв.
Жулкевський почав говорити.
— Ваші милости знаєте, що від часів Стефана Баторія уважають нас Турки чимось у родї турецького пашалику і просто дають нам ординанси, quid і quomodo[9] треба нам чинити, щоби „каптувати“[10] собі башів, беґлєрбеґів, везирів, або кримського царя і щоб вони нас дарували здровєм[11] та не наїздили наших країв. І справдї річипосполитої obedientia[12] дуже велика, більша нїж у мультанського господаря, який прецїнь є підданним султана єґомостї. Не будь перської війни на сходї, давно співано би по всїх наших косцьолах поганські безеценьства, наші жінки та дочки служили би за предмет нечистих похотий невірних, а сини наші на ґалєрах miserabilem[13] коротали би vitam[14] — так слаба і безпомічна річпосполита…
— Кольоризуєте, ваша ясновельможносте — замітив спокійно пан Калїновський. — Всюди Турки кварцяного нашого
