95
війська celeritate уходять[1]. Крім яничарів та спагів[2], нема в них війська. Татари нїколи не достоять і легкі знаки[3] лише з ними розправу маючи, facillime[4] їх громлять.
— Так, певно! — відповів із жаром Жулкевський, — але кілько сього війська та де воно? Трохи литовського і коронного від московської стїни, а решта сеймікує, вибирає насильно реквізиції по селах королївських і панських, чинить ґвалти, морди, incendia[5], latrocinia[6] і таке инше, а у мене… 300 вояків на цїлі східні „креси“.
— Nescio[7], що вашій ясновельможности на сих кресах залежить. Чим більша пустиня на сходї, тим безпечнїйші ми в Коронї! — сказав Калїновський, оглядаючи пильно нігтї на пальцях рук. — Нїхто не журить ся сходом, на щож сього вам? Коли хлопство заселить і управить яку околицю, то варта її випросити собі та господарити кілька лїт, але боронити хлопства, се булаб dementia[8]. Прийдуть Татари, то по старому і головнї не лишить ся, а не прийдуть, то хлопство тїкає дальше на схід і посесіонат опинюєть ся знов на пустини. Але ваша ясновельможність сказали би ласкаво, про яку praecipue[9] матерію хоче з нами трактувати?
— Був козак від Сагайдачного і принїс вісти, що в хана інкурзія ingens[10] на нас praeparatur[11].
— Від Сагайдачного, — значить певна вість! — замітив Вендендорф.
— Так! а у нас desunt vires et desunt viri[12].
— Ха! ха! ха! — засміяв ся Калїновський, — а чомуж не покличете козаків? Се дешевий вояк, нїчого не хоче, а домагаєть ся лише сього, що вже сам має de facto[13].
— Ваша милосте, не смійте ся! Про гонор річипосполитої ходить. У нас мусять бути власні сили.
— Гонор! Се дивне!
— Так, гонор, — то значить, нам треба власними силами відперти hostem[14].
— Який же вам привиджуєть ся hostis[15]?
— Турки! Їх козаки вічно інзультують, бо вони нїкого не боять ся, анї нас, анї Турків, і ось засвітили пожаром в очи самому султанови, а сьому рік спалили Сінопу, де від коли Турки на світ прийшли, manus hostium[16] не бувала.
— З сього простий „внесок“, що скаптувавши козаків, лацно зможемо від турецької потенції відсидїти ся.
Жулкевський пригриз зуби з досади.
