96
— Вибачте, ваша милосте, але мушу виразити ся коротше. Щоби не бояти ся Турка, треба мати силу, в мене війська нема, а козаки під банїцією за напади.
— Ба нїчого легчого, як зняти баніцію на рік, та наскликувати війська.
Тут погладив Вендендорф свою кінчасту борідку і вмішав ся до розмови.
— З „пермісією“[1] ясновельможних панів, я вже від трийцяти лїт служу родинї його ясновельможности пана Станїслава Жулкевського любовю і вірою....
— Правда єсть. Яко живо! — притакнув Жулкевський. — І знаю багато дечого, чого не бачить молодий, анї недосвідчений. Не сумнїваю ся отже, що збагнув я інтенції[2] пана гетьмана. Йому треба війська не на Турків, але… на козаків…
Жулкевський кивнув головою, а Калїновський з зачудуванєм глянув на гетьмана.
— Але, — продовжав Вендендорф — гетьман знає, що військо не піде на козаків, бо його треба на півночи, а иншого війська годї зібрати. Я приглянув ся вже не аби як військам річипосполитої і замітив, що у вас нема воєнного духа. Лиш дуже мало людий почуває в собі справдї замилуванє до рицарської штуки, а инші вояки се лиш вархоли, безсовісні рабівники, одним словом зволоч, щось у родї наших нїмецьких наємних полків, яких усюди повно по ріжних потентатах[3]. Вони добрі до нападу на лихо уоружених хлопів, на обтяжених здобичею Татар, де може десятий має самопал, а сотий карацену, навіть до голих та босих козаків доберуть ся хиба підступом. А й само кварцяне військо, що складаєть ся з найлїпших вояків, неповоротне і лише тому держить ся знаків, бо більше як три четвертини, се не Поляки, але Русини, козаки, Волохи, сабаги, Нїмцї, Французи, Шкоти. Польська шляхта дуже благородна і щедра, але брак їй військового духа. Се правда.
— Так! — відповів Калїновський, граючись медаликом при своїм ланцюху, — але наші поважні знаки, наші панцирні....
— Панцирні, гусарі се добре військо в отвертій битві на рівнинї, в гарну погоду і то тілько до наглого нападу та розторощеня ворога самою вагою. Се не військо, лиш таран, се не мужі, тілько конї. Але за те як лиш раз спинить ся, так один Татарин десятьох без труду позтягає з коний арканом. Щож хочете, гусарська хоругов іде мов камінь. Ваші вороги, се Волохи, козаки, Татари, Москалї, а всї ті нації легко оружні. Також у Турків або у Шведів головна сила лежить у піхотї. Коли гусарам удасть ся влетїти каменем у юрбу, вона розскочить ся, коли нї, то камінь впаде на землю і дитина копне його ногою. Одним словом ваше військо не вміє провадити війни, бо в вас нема своїх вояків, а на чужих мають гроші лише пани… але держава нї.
