97
— Аж дивно менї, що васть так знамениту посїдаєш „сцієнцію“ наших сил! — відповів Калїновський. — Неоцїнена була би вона для румільського беґлєрбеґа[1].
— Без сумнїву! — сказав Жулкевський, — хто не бачив наших жовнїрів на війнї, той не знає їх. Зараз за тиждень мостї панове тїкають домів і що найбільше, лишають свої почти у хоронґві. Часом нема при гусарськім знаку і десятьох товажишів[2].
— Знаю й я їх доволї! — говорив дальше Вендендорф, — тому думаю, що треба раз на все запевнити собі поміч козацьку, знищивши її самоволю.
— Так! — потвердив Жулкевський. — Їх треба безумовно exstirpare[3], щоби лише нарід остав ся, а все своєвільство мусить згинути, бо вони своїм полуменем стало ширять ся в ойчизнї і далеко заходять пожаром[4]. Воював і я з ними і вашмость був сам зі мною в солоницькій різнї…
Вендендорф зблїд, стряс ся усїм тїлом і вдарив ся в груди.
— Прости, Христе! — прошепотїв.
Жулкевський пригриз зуби, згадавши викиди, які робив йому тодї Вендендорф, відтак кінчив:
— Але гадина була тодї тілько придушена[4], а тепер треба буде вашій милости, князю Янушови Острожському, Заславському, Вишневецькому, Корецькому і минї зібрати наші добрі полки та вірвати гидрі голову. Hoc modo[5] відзискаємо силу підданих, наберемо дармо жовнїрів, коли і кілько схочемо, а що найважнїйше, сконвінкуємо[6] і скаптуємо[7] собі султана…
— Все те добре — усміхнув ся Калїновський, на якого не робили сї виводи нїякого вражіня, — але що скаже на се ксьондз біскуп?
— Ксьондз біскуп став саме з ліжка та питав за вечерою! — докинув Вендендорф.
Калїновський засміяв ся.
Жулкевський казив ся зі злости на байдужність маґната, але гамував ся, щоби не обидити одного з наймогутнїйших короленят на Українї.
— При тім — продовжав Калїновський, — подумайте, ясновельможний, що у кождого з нас тисячі скрутинїй, контроверзій, протестацій та реплїк у трибуналї, а нїхто не лишить своєї фортуни на луп сусїдів, щоби саме за сих сусїдів товкти ся по диких полях, де хиба вовки та козаки можуть bestiarum vivere more[8].
— Сойм лїмітує[9] справи їхмость панів.
— Но так — сказав Калїновський, — але бачите, страшний се край, сї дикі поля, повні звірів, ворогів, Татар, опирів, та
- ↑ верховний намісник европейської Туреччини.
- ↑ властивий вояк — панцирний; кождий товариш мав почот, який складав ся з панцирних, або і лекших їздцїв; його самого дуже часто не було в таборі, а був лиш почот.
- ↑ викорінити.
- ↑ 4,0 4,1 автентичні слова.
- ↑ сим способом.
- ↑ зобовяжемо.
- ↑ приєднаємо.
- ↑ жити на спосіб звірів.
- ↑ відложити.
