Перейти до вмісту

Сторінка:Опільський Ю. Сумерк (1921).pdf/217

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

— Вечером пересунемо ложе, то може завтра знову кого поцілимо.

Юрша не налягав, бо знав, що з гармат годі обстрілювати движимого ворога. Тому дав знак метавкам.

Заскрипіли гужі і град каміння та бальків полетів на шопи Поляків. Кидали також горшки з запаленою смолою, щоби підпалити деревляні криші. Одначе не було в них розгону гарматніх куль, а й ворог не боявся їх. Вправді не одного влучили каменюки, декого вбили, поторощили члени, або поранили, але шопам не сталося нічого, вони витревало сунули до рова, доки не найшлися над краєм.

Все таки гармати зробили своє, бо ніхто не важився ще тої самої днини на приступ. Воєвода велів припинити обстріл та відправив усіх зайвих ратників на вечерю. Западав вечір.

Андрійко та Горностай пішли на браму, де воєвода при останніх лучах сонця приглядався польським роботам.

— Сьогодня не буде вже нічого, а шкода! — завважав Горностай.

— Звісно! — згодився воєвода, — але вони до завтра очуняють і підуть приступом.

— Ба, але куди? — спитав Горностай, — рів повний води…

Воєвода засміявся.

— Або засиплють рів, а тоді ми заложимо заставу і вода не уступить із рова, лиш розіллється багнюкою, або збудують дарабу, а тоді спустимо воду.

— Ага!

Горностай із подивом придивлявся усьому. Він ще ніколи не бачив нічого подібного й гадав, що усяка облога мусить бути чимсь незвичайно нудним, одноманітнім, бездільним. Тепер наглядно бачив, що у війні не тільки кінь, броня та копіє мають значіння, але й лопата й сокира теслі, а голова є о много важніщим орудником полководця, чим сила плечий, рамен та ніг.

Нагло у стіні середущої шопи, яка стояла саме напроти головної брами, зачорнів отвір, а по хвилі крізь нього став сипатися у рів пісок, глина, каміння…

— Засипують рів! — закликав Андрійко.

— Егеж! — сказав Юрша, — іди і прикажи Кострубі, щоби заложив заставу при впуску та при відпливі рова!

Андрійко послухав і побіг, а тимчасом крізь чорне віконце сипався пісок далі непереривною струєю. З плюском та хлюпотом падали земля та каміння у воду, хвилювали та занечищували її, але счезали у ній безслідно. Видко вода розмивала пісок та глину, а каміння покищо було ще мало.