рова уставлені шопи, вилетів через се з нерівно менчою силою і звинувшись у повітрі, з усім розгоном упав на міст. Пукло вязання моста, вода вмить позабирала вязки пруття і міст був зірваний. Закричали в оден голос Поляки й оставивши потопаючих їх власній судьбі, подалися. Тимчасом стріли летіли дальше, разураз падали мужі, а з їх уст бухала кров. Тоді ясно побачили всі, що їм нема рятунку, ні побіди на стінах замку і в дикому переполосі стали тікати на той бік, скачучи через прогалину в мості.
Не так гладко пішло Андрійкові. На його крилі Поляки не устромилися на вежу, звідкіля о много лекше було боронитися, тільки на само забороло, яке було багато низче і доступніше. До вершків стіни приставлено пять драбин, а по них стали вилазити на стіни обложники. Поміж гербами на їх щитах та назбруйниках видко було і непольські, бо тут було чимало лицарських гостий із заходу. Тому було менче крику, а більше холодної розваги та справжньої, лицарської погорди смерти і ран. То хотяй на сьому крилі може найбільше ворогів впало від стріл, то таки може найшвидче найшлися напасники око в око з оборонцями.
Андрійко знав, що в рукопашному бою не достоять його ратники вправному лицарству. Тому не гаючись ні хвилини, гукнув на запасних з довгими списами та топорами, а сам кинувся з мечем, щитом, та спущеною кратою на ворога. Міжтим лицарі наче з горячої купелі вискакували на забороло та з вправою воєнних людий робили собі довкола місце мечем, топором та молотом. Кількох ратників з розчерепленими головами упало зі заборола, инші мимохіть подалися, бо бачили, що їх шоломи та щити не опруться страшенним ударам західніх борців. З ними міг боротися тільки рівний їм силою та вправою лицар, або ціла товпа ратників з довгими списами. А сеї ось під рукою не було…
Все таки відступаючі мужики ослонювали себе щитом і гуртувалися біля Андрійка, який сміло виступив у бій з переможнім ворогом. Одним метом чекана розбив перше всього шолом на голові якогось велетня з Великопольщі, що вирвався був надто вперед, а коли оторопілий і приголомшений лицар подався в зад, відправив його могутнім ударом меча на той світ. Радісно гукнули ратники Андрійка, побачивши побіду і по трупі вбитого кинулися за Андрійком вперед. Завязалася січа. Градом летіли удари на щит Андрійка, але молодець, ведений дивним інстинктом воєнних людий, умів його завсіди підставити заздалегідь, так що ніодин з мечів не досягнув шолома. Зате стародавній меч Юршів нагадав собі колишні часи геройської слави, а його дамасковане вістря миготіло довкола голови Андрійка, разураз спадало на шолом, плече, або щит ворога, а тоді
