ряди, які мали доконати відпертого від стін противника. Три штурмові відділи вистроїлися у подовгасті, сильно зтиснені товпи. Про їх суцільність та порядок дбали уставлені по боках лицарі. З окликами та співами, при звуках труб, з прапорами на чолі, підходили вони до мостів.
Та ось загуділо, загреміло, бовдур гризкого диму окурив стіни і дві великі кулі зі свистом та гуком понеслися понад головами напасників. Хвилька ожидання, відтак тріск, ломіт, крик і одна зі середущих шіп завалилася під тягаром двопудової кулі. Друга попала просто між челядь середущого відділу та звалила й поторощила кількох. Проймаючі стони та зойки, крик переляку потрясли повітрям і юрба розскочилася. Лави станули. Рівночасно почали метавки та луки свою роботу: кінчасті бальки, каміння, стріли низали повітря в усіх напрямах; труп падав густо і здавалося зразу, що напасники не дійдуть до стіп. Та ось, мов один муж закричали воєводи: „Вперед! Вперед!" Роги загуділи знову, лицарство пігнало поперед себе носіїв із драбинами й само поперло на мости… приступ пішов далі.
Ось він уже під стінами. Червоні від утоми та розгорячені від бою лиця носіїв підіймаються горі, а вслід за сим звільна підноситься і довжезне, зубате чудовище, підпирана з долу руками, жердками, списами — драбина. Бризнув дощ стріл. Одна драбина впала, друга захиталася й лише третя наближалася до вершків заборола. Та ось понад заборолом показалися голови оборонців, які аж досі крилися за стрільницями, а вслід за сим висунулася, наче довжезна рука у сторону драбини — очепа. Вона зачепила собою об гаки драбини і сіпнула нею з усієї сили. З бризьком та хлюпотом упала драбина у воду.
Двічі не вдалося Полякам приставити драбин до заборола при брамі, але за третім разом зачепили таки зелізні зуби за стіну. Біля першої станула вскорі друга, третя, четверта й утворили широкий, похилений поміст, по якому сейчас стали спинатися польські лицарі. Так само наступали Поляки на північню вежу, де верховодив Горностай і на частину стін біля південньої вежі, якою управляв Андрійко. Одначе успіх був неоднакий. Горностаєвим ратникам удалося повалити драбини і то вже тоді, коли на них було повно лицарства. То Коструба поломив молотом повбивані у стіни гаки драбин, а опісля зелізними вилами попідважував драбини й поскидав у воду. Повстав страшний заколот, Обтяжені збруєю лицарі потопали, як каменюки в болотнистому рові, а дощ стріл та каміння не допускав челяди рятувати панів. Вкінці сталося таке, що у найбільшій метавці підчас стрілу пукла гужева пружина. Важенний, заострений бальок, який мав торощити по тім боці
