ство вином і дика радість обхоплювала їх, коли бачили попарених ворогів.
— Вдирають як чорти перед свяченою водою! — гуркали одні.
— Або як таргани від огню! — кричали другі.
— Куди там! Се точнісінько безроги у кориті!
І справді! У їх очах не був ворог нічим більше як безрогою, а вони самі різниками.
Але не довго тішилися ратники Юрші побідою. Вязання мосту затріщало знову під стопами наступаючого полку. Виглянув воєвода крізь повідтикані стрільниці і задув у ріг.
— Чехи йдуть! — сказав. — Хто живе, до мене! Що з Андрійком і Горностаєм?
— Оборонилися, але Горностай мусить пильнувати стіни, бо Поляки не покидають берега, а Андрійко сильно побитий! — відповів Грицько.
— Чи ранений? — спитав воєвода і бистро глянув у очі Грицькові.
— Ні, воєводо! тільки втомився.
— Іди і приведи тут усіх його зайвих людий і пішли до Монтовта.
Грицько побіг до Андрійка, а Кострубу післав до горішнього замку за підмогою. Воєвода остав сам зі своїми.
А Чехи спокійно спиналися по драбинах на вичілок. Були вони усі в довгих, грубих кольчугах з великими щитами, які держали над головами. Поверх щитів накинули ще волові шкури, які покривали увесь відділ наче дахом. Небогато лиха заподіяли їм і стріли та каміння. Всього кількох упало, прочі лізли далі.
Аж дійшли до зелізних дверий критого хідника і загримали в них топорами. Даремні були зусилля Юршевих ратників. Зрідка тільки вдавалося влучити декого стрілою або ратищем. Раненого або вбитого відсували товариші взад, а на їх місце ставали другі. Струю догтю та кипятку привітали тільки сміхом і рубали дальше долівку і двері.
— Марне ваше, словутні панове! — гукали. — Виливайте увесь кипяток швидко, бо як вас досягнемо, то викупаємо у ньому всіх бранців!
Занепокоївся воєвода дещо, та проте згуртувавши своїх ратників, ждав, аж упадуть двері вичілка. Вони гнулися чимраз більше, аж трррах!… упали, а по них з брязком та тупотом вбігли у тьмавий хідник Чехії.
Будь се в отвертому полі, то певно не видержалиби мало ще вправні ратники напору ворогів, які звикли були до постійних воєн та змагань з лицарством. У тісноті місця не було спромоги відступити і тут у сутіни критої ґалєрії почалася різня, страшна різня серед глоти, пітьми, го-
