— Не бійся! — потішав його Андрійко, — ще неодин синець та не одну рану лизатимеш, заки доховаєшся сина, який тебе буде міг заступити в службі.
Дальшу розмову перервав пахолок воєводи, який просив на вечеру.
При столі застали старого Монтовта і ще якогось чужого лицаря у довгому тапперті з волоссям зібраним у сітку. Обтислі штанки були ясно червоної краски, а золотом нашиваний, зелений жупан разураз виглядав із під синього жупана. Був се посол короля Ягайла, Ян зі Сєнна, присланий у справі перемиря, якого потребували Поляки, щоби позбірати небіщиків та справити похорони знатніщим.
По воєводі зовсім не було пізнати, що мало не всю днину махав мечем, наче молотільник ціпом. Його рухи були свобідні, тільки може дещо повільніші ніж звичайно. Також Андрійко не показував втоми по собі, а Монтовт і Горностай не потребували надробляти веселістю. Післа вечері підняв Юрша чарку й устав зі свойого місця.
— Пю во славу нинішньої днини, яка Божим допустом стала першою дниною взаїмного порозуміння обох сторін. Аж по сьогоднішній день знали ми себе тільки з листів, посольств, митарств, каверз та брехень і аж нині виписали наші мечі та топори правду на спині противника. І ось уже являється перемиря. Радо вітаю його, як першу ластівку мира і годжуся на нього. Достойний посол, пан Ян зі Сєнна занесе нашу добру згоду королеві з бажанням, щоб він пізнавши нас, поглядів з нами радше злагоди, чим спору, а тоді і по сей і по той бік границі заживемо тим самим мирним побутом, як літ тому сто.
Ян зі Сєнна випив чарку, обтер вуса і поклонився воєводі.
— Завтра з розсвітом паредам слова вашої достойности його милости королеві, а покищо позвольте, що скажу кілька слів та про дещо розпитаю.
— Питай, ваша достойносте, — згодився воєвода. — тільки вважай, що не на кожде питання буває в часі війни відповідь.
Посол кивнув головою.
— Розумію! — сказав, — тим краще, що й я не з приклонників короля. Наш король не має ні половини сього розуміння великодержавніх справ, що Свитригайло. Він не хоче бути зависимим від нас, панів і віддає себе і корону на поталу дрібній шляхті, якої в нас тільки що псів. Вони дістають від нього привілеї, свободи, надання, він на силу рівняє їх з нами, панами. Тому не дивуйтеся, достойні бояри, що миліщий нам Свитригайло, ніж Ягайло і хто знає, чи по Ягайлі…
