але зате збільшилася швидкість. Стрілою мчався човен крізь мраку, а Андрійко радів, що під її покровом переїде поуз таьору без перещкоди. Дорога у Степань стояла отвором перед ним і сейчас почала працювати його уява та укладати хід майбутньої розмови зі Свитригайлом.
Година за годиною минала, а човен плив усе дальше й дальше. Десь над раном зійшов місяць і хотяй не видко його було зпоза хмар, то все таки мрака побіліла, а серед неї наче привиди показувалися ліси то по сей, то по той бік русла. Зі сходу потягав холодний ранішній вітрець, який кріпшав звільна, а під його напором переливалися бовдурі мраки, наче клуби диму. Промоклий та втомлений Андрійко став відчувати холод та голод, тому скористав з хвилини, коли човен виплив на спокійнішу воду і посягнув до сумки з харчами, яка висіла йому через плече.
Одначе на превелике зачудування на плечі не висіло нічо кромі малого клаптика насильно відірваного полотна. Видко при переправі через рівчак або при всіданні в човен сумка обірвалася й упала в воду. Андрійко злякався, бо в виду сього мусів покидати човен та глядіти поживи в якомусь селі і то не над рікою, тільки дальше в лісах, бо всі оселі над рікою були спалені та пограблені Поляками, або покинені самим населенням.
З тугою та нетерплячкою ждав Андрійко розсвіту й укінці діждався його. Тоді став поволі кермувати човном до правого берега і причалив якраз напроти якогось опустілого села, що стояло над рікою. Він привязав човен до верби, а сам пішов у село, де надіявся роздобути сухих дров на вогонь та якої поживи. Прикре вражіння робило безлюдне, пусте село. Повідчиняні двері хат, поломані плоти та погоріла хата над самою рікою, свідчили про се, що ворог таки справді був тут і господарював по свойому. У хатах остала тільки поломана й понівечена утвар, подерті вовняні ліжники, потовчена посуда, то що; на гноєвищах ту і там гнила шкіра корови, теляти або голова безроги. Видко ворог найшов ще дещо в селі та на місці із сим справився. Зате в городах найшов Андрійко чісник, редьку, петрушку, цибулю та намикав доволі ярини, з якої загадав зварити юшку. Нишпорив також по хатах за хлібом та сіллю, одначе ні одного, ні другого не найшов.
Вкінці побачив на невеличкому підвисшенні поземелля церковцю та боярське дворище. У церкві було повно кінського та людського гною, видко польські ратники нароком зробили з неї хлів. На церковній ограді висів на мотузі старенький піп з білою бородою, але лиця не було видко в нього, бо його склювало вороння. Невиносимий сопух наповняв повітря, але видко недавно гостювали тут грабіжники, бо члени ще держалися, а тіло не відпадало ще
