нам голова. Знаємо і ми, що в вас є свої рахунки і радо поможемо вам звести їх як слід. Ми всі будемо свідками правосильности божого суду. Але покищо викажися своїм правом на волость небіщика боярина Василя Юрші!
На се закричали ратники як один муж:
— Ми всі поручимо за його право, та грамоту випишемо на спинах сих заволок!
Андрійко успокоївся дещо і склонив голову перед громадою.
— Вибачайте, громадо, слова та вчинки воякові, який навик перше бити, а аж опісля доказувати своїх прав. У мене є потрійня порука. Перша, се сила моя і моїх ратників. Вона так само добра, як управнення князів Глинських, або й ще краща, бо моїх ратників більше чим їхніх. Друга, се ось те дворище, яке вже більше чим двісті літ є в посіданні роду Юршів. А третя ось се:
Тут Андрійко видобув ізза пояса завішену у платок грамоту великого князя Свитригайла.
— Грамота, єсть грамота! — гукали ратники й мужики та сейчас метнулися за попом, щоби її прочитав. По хвилі старенький піп вволив бажання громади, коли одначе прочитав, князь Кирило зареготався голосно.
— Бачу, справді, що ти, лицарю Андрію, сказився зовсім, коли слухаєш смердів. Їм яке діло до тебе та нас? Також і ся грамота, се клапоть телячої шкіри, більш нічого. Нема у Свитригайла сили припильнувати виконання заряджень та ніякий біс і не пчихне на його писанину. Є в тебе сила, се инше діло, але також не мужицьке! Ха! ха! уважай, лицарю, щоби і ти не скрутив собі карку на мужицькій правді, як твій старий!
Се сказавши, видобув меч із піхви. В сій хвилі гукнув Грицько:
— Чи всі чули, що каже грамота?
— Всі, всі! — відповіли мужики й ратники.
— Як так, — заявив блідий мов труп від нетказаної лютости Андрійко, — то отсим беру посілля під мою руку, а по мені, розумієте мене? — тут вказав рукою на князя Кирила, — по мені управу надання поручаю Іванові Кострубі аж до приїзду мойого дядька, воєводи Михайла Юрші з Волині, або когось другого, хто викажеся грамотою руського, або литовсько-руського великого князя. Всі ви свідками мойого заповіту!
— Так буде, як бажаєш, достойний боярине! — сказав провідник громади, — але нехай Бог та його Святі берережуть тебе та правду і дадуть тобі і правді побіду над супостатом. Як ти і твій рід ішли завсіди з громадою, так тепер всі наші бажання за тобою!
