— Нині стріли не жалко, та декому може жалко стане, як вона полетить.
Їздець не боявся одначе погрози, бо під'їхав зовсім близько.
— Ну гаразд! — сказав. — Коли ти конче битися хочеш та старших від себе не боїшся, то ти не злякаєшся сказати й свого імена. Хто ти? Бо я дідич сеї землі і маю право про се питати усякого проїзжого.
Молодець завагався, але поглянувши ще раз на сиву бороду їздця, підняв гордо голову і сказав:
— Я Андрій Василевич Юрша у дорозі до його милости князя Івана Носа з Руди.
Не знать чому, оба товариші старця позакривали губи руками, немов здержували сміх. Дрогнуло й лице старого.
— Га, коли так, то не маєш тут що робити, хлопче, — сказав поважно. — Вертай назад!
— Ого! не скоро знайдеться такий, хто б Юршу спинив у дорозі — відповів гордо хлопець. — Я не з тих, що носять панцир із заду. Чомуж то мені вертатися?
Старий усміхався між тим далі, так що се тільки дратувало хлопця ще дужче. Оба слуги старого аж душилися від сміху.
— Коли ти приїхав по се, щоби Носові розторощити ніс, то вчини це скоро і вертайся, а як ні, то я і так прийму добру волю за вчинок. Ніс бачиш се такий дідич, що часами і поза Руду витикає носа і не любить, як хто йому з перед носа спряче оленя.
Андрій остовпів. З усіх слів старого зміркував тільки те, що Іван Ніс ось перед ним, та що він саме його привітав так невмісно луком і київською стрілою. Кинув лук і побіг до старого. Його горда поведінка змінилася у збентеження ученика, якого піймав учитель місце над псалтирем, над сильцем, або вудкою.
— Вибачте, ваша милість, — бубонів. — Який біс і знав, що то ви? Не прогнівіться на мене, але у мене ще стріла бистріша від розуму.
Але старий не рухався.
— Гм! — відповів. — Звісно, що київська стріла дотепніша буває від неодного боярина, а принаймні більше потрібна у світі, але і найгірший отрок повинен шанувати сивий волос…
Хлопець почервонів і похилився старцеві до колін.
— Простіть, князю, сироті! — пробубонів.
В сій хвилі зникла усмішка з лиця князя Івана. Він схопив хлопця за руку і потряс ним.
— Сироті, кажеш, якій сироті? То Василь…
— Батько помер на Св. Покрову!
