Я остав ся зовсїм на ледї. Гриз ся і мучив ся… У таких обставинах тяжко писати гумореску. А тільки й ті одні „Медівники“ вязали мене з моєю колишньою історією. Як би не вони — я не звав би ся лїтератом. Я розтачав їх — розширив — нїби то вигладив — а вони через те тільки розбовтали ся — гумор розводнив ся. І я чув, що будучи автором „Медівників“ я можу хиба звати ся дешевим фейлєтонїстом якоїсь провінціяльної часописї. Краще було менї не злїтати моїм зломаним пером.
Та нїчого було робити.
12-ого падолиста я прочитав свою невдалу кулїнарну сьміховинку. Мабуть сама назва „гумореска“ настроїла авдіторію досить весело. У нїби гумористичних місцях мого оповіданя нїхто — нї разу не засьміяв ся. Натомість замітив я, що панї зложили уста до усьміху — ще поки я почав читати. Відтак загальне поважне заінтересованє викликали у пань початкові слова мого оповіданя:
„Заварити фунт меду — всипати фунт мілкого цукру і коли закипить — відставити. Потім додати кварту муки, чотири жовтки і два білки вбити на піну…
Читаючи я-ж і сам чув невдачу свого останнього авторського попису і вислухавши іронїчних оплесків — забрав ся по „відчитї“ домів.
|
|
У панства Малаїв подали гостям дуже добрі медівники.
— Досконалі медівники — похвалив пан професор Малай.
— Меценасова также пекла і казала, що дуже гарно вдали ся.
— Дуже добрі! — похвалив іще раз пан професор Малай.
