ординарною спелюнкою. Потім постояв на тротуарі, згадав щось, почервонїв ся від тої згадки, потім пішов іще трохи далї — походив іще кілька мінут по містї і станув перед входом до иньшої молочарнї; зразу хотїв зайти там, але бояв ся, що тут може молоко коштувати більше, нїж „під грушкою“, а він не сьміє нинї видати більше, як тих остатних пять крайцарів. До того ще й „під грушкою“ деякі постійні гостї можуть мати навіть кредит, а тут… така панська молочарня… можна застати котрогось із професорів… тай… може тут молока зовсїм не пють… такий панський льокаль…
Завернув назад „під грушку“. Але при входї знов завагав ся. Сидженє в молочарнї видало ся йому тортурою, для якої готов був навіть зректи ся розкоші — пити раз на день горнятко молока з одною булкою.
Та голод переміг і він пішов до середини.
— Прошу молока для мене.
При вступі повитав його господар дуже чемним поклоном і запитав ся над'звичайно ласкаво:
— Перепрашаю, ви, пане — коли сьмію запитати — може ученик?
— Так.
— З ґімназії?
— Так.
— Дякую.
— Або що? Чому питаєте?
— Ет, дрібниця… Завтра піду сказати пану директорови, що ученики… за булки забувають платити. Ви хотїли може кави чи молока?
Смик потакнув головою вже зовсїм непритомний.
— Нема у мене молока — даруйте — гостї все випили, кілько було. І булки также поїли — — додав господар зі злобним усьміхом, коли Смик був уже при дверях.
