так ласо дивив ся на те все, аж голодні сльози набігали йому до очий. Панок казав дати хорому чарку горівки і два великі фіґлики зі сіллю і з маком.
Горівку випив, одну булку з'їв, а другу сховав до кожуха. Потім дивили ся кождий в иньший бік і вже більше не говорили з собою кілька стацій.
Хорий сидїв на своїм місци і великими сумними очима водив кудись далеко-далеко. Потім закурив кусничок папіроски і знов потонув у свою чорну задуму і полинялими очима дивив ся з таким смутком і мукою, так якось гірко — без надїї. А ті очи якби завмерли в ямках і вже нїчого не хотїли говорити людям, а своєю мовчанкою говорили так багато-багато. Здавало ся, що вирвуть ся з того хорого тїла, полетять крізь шибу на те безлистне дерево, що при зелїзничім шляху і там десь пробють ся на гостре тернє, щоб нїчого вже не бачити, щоб не дивити ся уже так тупо-безрадно і щоб на сухій тернинї остала ся з колишнїх очий тілько плївка суха і поморщена.
Панок висїдав перед Галичем. Дав хорому решту папіросок, що мав у пушцї і два яблока з кишенї і дві шістки, мабуть, чи не останнї. Втиснув гроші хорому до рук так, щоби люди не бачили і сказав йому на вухо трохи зворушеним голосом:
— Купіть собі у Станїславові хлїба тай… бувайте здорові.
А хорий здавив голос у собі і майже крикнув:
— Гей-гей, на що я зійшов!
Дві дрібні сльозї з тих сумних, безрадних очий, якби вже лиш не цїлі кусники двох слїз — упали йому на руку. Здіймив кашкет зі стриженої голови, зложив руки, як до молитви і почав
