Зігнув в обруч свою чудесну палицю, оперезав ся нею поздовж свого тїла, вплїв ся в неї, як вуж і пігнав як вітер, покотив ся битою дорогою, як сухий бурян.
За кілька хвиль він був уже у своїм лїсї за межею похиленого деревня. Біг так бистро, як чорна зараза і ступав ногами так твердо, аж земля гудїла, а топтана трава колола ся і зїлє зацвиле кервавило ся від чорного болю смерти. Прибіг до своєї сосни, вхопив руками її грубий пень і почав термосити. Деревина тільки зашуміла сонним галузєм.
— Треба минї гроший! — сказав сердито і далї тряс сосною з цїлої сили, аж земля довкола нього стогнала.
Пробуджене галузє ще дужше зашелестїло, а тонке верховіттє нахилило ся до самого долу і прикрило своїми теплими раменами його голову, якби хотїло спамятати його. Пристанув на часок, отер із чола грубий піт, відсапнув і відпочав трошки, озираючи ся поквапно довкола себе. Недалеко нього стояло золоте марево і кивало на нього, щоби квапив ся зі своєю Геростратовою роботою.
— Бий її! рубай її! — кричало заєдно марево і доганяло йому завзятя й сили, як злющий ангел руїни.
Вчіпив ся пазурами за соснову кору, а зубами почав гризти при самій землї. На прорубі соснового нутра найшов дрібні перли застилої живицї.
— Маю гроші! — крикнув урадуваний і взяв до рук кілька дрібненьких срібних монет.
— То мало, мало! рубай її, рубай! — кричало здалека золоте марево і як чорний демон всесьвітньої заглади підбурювало його пекольні інстинкти — будило несамовиту охоту — нищити і руйнувати.
