— Та як мама вже конче хочуть, то ми дамо — сказав знов старший син.
— А — я знаю, може які фальшовані.
— Та чому фальшовані?
— Ви не дурно радите ся по кутах, хочете маму ошахрувати. Хочете, щоби я неволила ся знов цїлу довгу ніченьку і вам не дала спати?
— Та ми хотїли би, мамо, зробити тобі, як найлїпше — відказав батько, зітхнувши.
— А во, я не казала? вже й старого втягнули до змови — сказала мати з сумним докором і всьміхнула ся трохи іронїчно.
Болї почали її дужше розбирати і вона зачала плакати.
— Мама така хора, а ви минї радоньки не хочете дати.
Батько тільки сумно дивив ся на неї і зітхав, а дїти переглянули ся по собі і мовчали. Потім Зося встала зі свого ліжка і підбігла до мами та з дїточим жалем дивила ся в її запалі очи. Мати перестала плакати. З'їла свій росіл, підправлений булїйоном і якоюсь мучкою, що містила в собі екстракт яєць, кривила ся, що та цїла їда — то найбільше свинство, яким годують її, — посидїла ще трохи на своїм низонькім стільчику під печею і зачала дрімати. Її перевели до ліжка. Дїти відійшли десь на хвилю — невістка приложила мамі до крижий торбину з теплим ґрисом, нагріла хустку при печі і обікрила нею попухлі ноги.
— Слухай но, Ґеню — заговорила мати — скажи минї, що́ ви там змовляли ся на мене?
— Та нїчого, мамо, направду, що нїчого, деж би ми…?
— А за морфіну що ви говорили?
— Та нїчого, ми казали, що теє… що мама бідні мусять іще з-неодну ніч перемучити ся, заким відвикнуть.
