А від тепер наче споважнїла: балакає менше, в кружку родиннім чуєть ся мов не своя, якусь тайну скриває в душі. Дарма, що така потайність зраджує її. Мати і тїтка часом заговорять про се. До матери всьміхнеть ся, тїтчи на зависть дражнить її. Галя любить свого Андрійка, а вони торочать нитку по нитцї її задушевної тайни. Вона виглядає когось, хоче з ним подїлити ся вражінями, тайнами… Нема того! Дївчина по ночах не спить, а думає: про нього і про родичів і про тїтку і про „вуянцю“ і про „Русалку“, а інодї і над собою глибше застановить ся. І тодї вона відчуває в собі вразливу душу, якусь енерґію і добру волю щось робити, а головно працювати над собою. Бідна вона! Нема кому спровадити її на правдивий шлях… а так полишена сама собі одна одинока. Може й заплаче часом крізь сон… хто то знає? А може ті всї пориви, змаганя, енерґія — то нїчого ще так дуже серіозного? Звичайна перша жіноча любов? Але й вона має свої сьвітлі сторони, прояви… будучність Годї як слїд збагнути кохаюче молоденьке серце дївоче…
Ось і перша недїля в тій другій добі житя — по вечерку. Панї-матка з бабкою і Клявдією в церкві. Галя сама дома, ну і вуйна в пекарнї. Галя нечесана, невбрана, тільки в раннім шляфрочку, що обмежує кругленькі форми грудий, гнучкого стану. Доспіваюча ягода починає паленїти — коби лише сонце пригріло… Галя заглянула до своєї шафки.
„Кухонна біблїотека… на що менї тих шпарґалів? Для неї місце в спіжарни, бо то вуянцина біблїотека“. І Галя винесла до комори всї виданя Фльорентини і Ванди, „руської і польської пекарнї“ та иньші „приписи тїст сьвяточних“. — „Ото, як би вуянця знали? То най собі свою біблїо-
