поломане бадилє зїля разом з купою зівялого листя та з болотом застелювало альтану. Зажурило се дуже Миколу. Він сварив ся з братами і сестрами, що так не розуміють ся на красї і вигодї альтани, що худобу пускали в город та дозволили поломити молоді каштани і акациї. Пояснили єму, що в пізну осїнь і тепер на веснї треба було худобу вигнати на траву в городї, а худоба, звичайно, дурна, не розуміє ся на панських примхах, на „гальтанах“ та „вакациях“.
Микола розсердив ся, махнув рукою і взяв ся направляти альтану. Поробив сїдала з мурави, понасаджував знов кільканайцять деревин, вимів листє, вирівнав землю, вичистив стежку і тілько не брав ся ще сїяти цьвітів, бо раз, було завчасу, а друге, не мав насїня. Але умовив ся з одною сестрою, що пришле їй насїнє, а вона нехай засїє. Сестра вияснила єму, що в тїни альтани не можуть всї цьвіти вдати ся; їм треба сонця. Се пересьвідчило Миколу і він заложив біля альтани грядку на цьвіти, де промінї сонця мали приступ. А довкола альтани, де справдї було вогко, засадив лозу наохрест.
Та робота заняла єму три днї. Упоравшись з нею у великодну суботу пішов межею в поле. Тепле весняне сонечко зогрівало ниви, зеленїючі буйними засївами. За полем на пасовиску молоді пастушки зчіпили ся за руки і грали гагілку, мов пробували, чи не забули єї. Веселий, дзвінкий голос дитячий лунав аж у недалекім лїсї. Микола приглядав ся дїтям хвилину, а коли ті помітили єго і замовкли, пішов у лїс, щоби не перебивати дїтям забави. Усїв собі на бе́резї лїса против сонця та й довго дивив ся задуманий то на поля, то на лїс, то у воздух, де доконче бажав відкрити
