Сторінка:Осип Турянський. Поза межами болю. 1921.pdf/22

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

І серед реву боротьби й нищення небо, гори, земля — все нараз замовкло і скамяніло.

Та серед цієї заклятої, скамянілої тиші небес, хмар, гір і глибин царить якесь повне грози й таємне ожидання.

Хмари до хмар, гори до гір притулилися в німій трівозі і наче шепчуть до себе:

Хтось небаром явиться…

Хто це буде? Що це буде?

Чи оркан струсне горами й безоднями?

І пірве всі іскри життя, яке аж тут заблукало, в божевільний вир і одним ударом усе загасить, усе розібє, розторощить та кине у тьму небуття, в безодню нічогости?«

—    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —
—    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —

Вже довго вони блукають по альбанських безвістях.

Два невідступні товариші: голод і мороз ведуть їх на стрічу смерти.

В останніх днях загніздився в їх душі третій і найтящий ворог: безнадійність.

Від десятьох днів вони вже нічого не мали в устах.

Нема вже диких овочів ні трави ні хопти ні кори з дерева.