вляла, як я настоював перед її панею; в хвилину, коли вона дає мені слово, посеред самої церемонії!.. Він сміявся, читаючи листа, ошуканець! А я мов той дурень!.. Ні, пане графе, ви її не дістанете… не дістанете. Що ви великий пан, то гадаєте собі, що й великий геній… Благородство, багатство, ранг, становище; усе це робить таким гордим! Ви завдали собі труду народитися і нічого більше; в іншому людина досить звичайна! Я ж, чорт забери, загубившись у темному натовпі, мусив для того тільки, щоб існувати, розгорнути більше вміння і розважності, ніж витрачено за сто літ у керуванні цілою Іспанією; і ви хочете боротися… Хтось іде… Це вона… Ні, нема нікого. Нічка до диявола темна, і от я справляю тут дурний обов’язок чоловіка, хоч я став ним тільки наполовину! (Сідає на лавку). Чи є щонебудь чудніше, ніж моя доля? Син не знати чий; мене вкрали бандити; вихований в їх звичаях, я маю до них огиду і хочу проходити шлях чесної людини, і всюди мене відпихають! Вивчаю хімію, фармацевтику[1], хірургію, і ввесь кредит великого пана ледве може дати мені в руки ланцет ветеринара! Утомившись мучити хвору скотину, берусь до ремесла зовсім відмінного, кидаюся стрімголов у театр. Було б мені пов’язати собі камінь на шию! Я компоную комедію із звичаїв сераля[2]; іспанський автор, гадаю, може ганити Магомета без вагання. Раптом посланець… не знаю звідки, скаржиться, що я ображаю в своїх віршах Високу Порту[3], частину Індійського півострова, цілий Єгіпет, королівства Барку, Тріполі[4], Туніс, Алжір і Марокко, і от, мою комедію гублять для приємності магометанських князів, з яких ні один, гадаю, не вміє читати і які смугують нам спини, називаючи нас «християнськими собаками». Не можучи принизити розум, мстяться тим, що його переслідують. Мої щоки позападали; розв’язка наближалась. Я вже уявляв собі прихід судового пристава, і через те що нема конечної потреби мати речі, щоб про їх розумувати, то, не мавши ані копійки за душею, я написав про значення грошей і про їх чистий прибуток; незабаром я побачив з глибини фіакра[5], як спустився передо мною місток кам’яної в’язниці, входячи в яку я залишив надію і свободу. (Встає.) Хотів би я держати в руках одного з тих володарів на чотири дні, таких легковажних до того зла, що вони велять робити; тоді як добра немилість прожене з нього хміль гордощів, я б йому сказав… що видрукувані дурниці мають повагу тільки там, де обмежують їх обіг; що без свободи критики не може існувати принадна похвала; і що тільки маленькі люди бояться маленьких писак. (Сідає знову.) Коли набридло годувати незначного пенсіонера, мене одного дня викидають на вулицю; і через те що треба мати обід, хоч і не сидиш уже у в’язниці, то я знову нагострюю своє перо і питаю в кожного, які є на черзі справи. Мені кажуть, що за час мого економічного усамітнення в Мад-
159
- ↑ Фармацевтика — аптекарська справа.
- ↑ Сераль (або гарем) — жіноча половина палацу турецького султана або взагалі якогось мусульманського владаря.
- ↑ Висока Порта (тобто «високі ворота») — колишня назва «Великої отоманської держави» (кол. Турецької імперії).
- ↑ Барка і Тріполі — назви колишніх держав на північному березі Африки, де тепер італійська колонія Лівія.
- ↑ Фіакр — повіз.
