Сторінка:П'єр Бомарше. Шалений день, або одружання Фігаро. «Західноєвропейська література» (1940).djvu/22

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

ріді встановилася система вільного продажу продуктів, що навіть сягає на продукти преси, аби я тільки не говорив у своїх писаннях ні про владу, ні про релігію, ні про політику, ні про мораль, ні про значних осіб, ані про поважні товариства, ні про оперу, ні про інші спектаклі, ні про будького, хто чимось заінтересований. Я можу вільно все друкувати під доглядом двох або трьох цензорів. Щоб скористатися з цієї милої свободи, я оголошую про вихід періодичного органу, і, не хотівши йти слідами інших, я його назріваю «Некорисний журнал». Тю! На мене зараз неначе тисяча газетних чортів накинулися. Мене заборонено, і я от знову без роботи! Мене охоплював розпач; дехто почав мені підшукувати посаду, але, на лихо, я був здатний до неї; був потрібний рахівник, а прийняли танцюриста. Мені залишалось тільки красти, я зробився банкометом при грі в фараона[1]; тоді, добрі люди, я вечеряю в місті, і особи, так звані порядні, чемно відчиняють передо мною свої доми, забираючи собі три чверті прибутку. Я міг би видертися нагору; я навіть почав розуміти, що для того, щоб добре заробляти, має більшу силу спритність, ніж обізнаність; але як кожний грабував круг мене, вимагаючи, щоб я був чесний, то довелося ще раз упасти. На цей раз я наважився залишити світ і двадцять сажнів води мали відділити мене від нього, коли якийсь доброчинний бог покликав мене до мого давнього стану. Я беру знову мій бритвений футляр і мій англійський ремінь і, залишаючи міський дим тим дурням, що ним годуються, а сором покинувши серед шляху, бо він надто важкий для пішого, я переходжу, голяруючи, від міста до міста і, нарешті, живу без клопоту. Один великий пан приїздить у Севілью; він мене впізнає, я влаштовую йому шлюб, і щоб заплатити мені за те, що моїми клопотами має жінку, він хоче перехотіти мою! Інтрига, буря з цього приводу; я готовий кинутись у безодню, і в хвилину, як мав одружитися з своєю матір'ю, з'являються мої батьки один за одним. (Встає, розпалюючись.) Сперечаються: це ви, це він, це я, це ти; ні, це не ми; е! але хто ж? (Знов раптом сідає.) О, дивний ряд подій! Як це зі мною сталося? Чому ці речі, а не інші? Хто призначив їх на мою голову? Змушений проходити шляхом, яким я пішов, не знавши того, так само, як і вийду, не хотівши, я накидав на нього стільки квіток, кільки дозволила мені моя веселість. Я ще кажу моя веселість, а я й не знаю, чи вона моя, як і все інше, і навіть що таке це я, яким я заклопотаний: збір без форми невідомих часток; потім злиденна дурна істота; маленьке, жваве звірятко; хлопець, гарячий до втіхи, що має повний нахил до веселого життя, справляє всяке діло, аби жити; тут пан, а там слуга, по тому, як подобається фортуні; честолюбний заради гонору, працьовитий з крайньої потреби, але лінивий… з насолодою! Добрий промовець, коли загрожує небезпека, поет для відпочинку, музикант при нагоді, закоханий, як нападе божевілля; я все передивився, все переробив, все використав. Потім омана зникла, і я — розчарований,

160

  1. Фараон — гра в карти.