Затуліть їй розплющені віченьки,
Що з-під мулу глядять сліпуче,
Наче зір занімілого личенька
Того світу шука боляче.
Бо на сім вона все покінчила вже;
Холод, голод, злість, ганьба людська,
Лиходійність… Ні, ждати несила вже,
Поки сором той пташку спітка.
Чи билинка з негодою бореться?
Покладіть ви їй руки навхрест;
Хай спочине, а все ніби молиться
О тім щасті, що в вічності єсть!
Не нам з вами судить винуватого:
Хто небозі суддя, крім того,
За мир грішний колись розіп'ятого,
Що ніс прощу для люду всього!